Глава 25

Діана

Вранці ми зібралися і я, не прощаючись з Алісою зайшла на поїзд разом з Вілом. Тайлер вирішив залишитися біля Ліси, тому додому поверталися лише ми вдвох.  

Того вечора я була настільки злякана і вражена, що не знала, що мені робити з тією інформацією, яка відкрилася. Втім, зараз я теж поки ще нічого не розумію. Я пішла в кімнату, де спали хлопці і коротко розказала, що сталося(не згадуючи ніякої фотографії). Тайлер відразу відправився до Ліси, а я залишилася з Вілом і не хотіла, щоб він мене відпускав. Всі думки моментально вилітали як тільки він обіймав мене, я намагалася насолодитися цією миттю як найдовше.  

— З тобою все нормально? — поцікавився Віл, поки я відповідала на смс Мейсона і тата. Ще й Кетрін щось хотіла в мене, але я поки не дісталася до її повідомлення. Ми сиділи в купе. 
— Так, — не дивлячись на нього відповіла.  

Тут було досить душно, я замінила футболку на топ і заколола волосся вгору. Очі злипалися, не виспалась і боялася дивитися в дзеркало та знову зустрічатися зі своїми жахливими синяками.  

— Ді, ти виглядаєш напруженою, — замічає Віл і я зітхнувши, відкладаю телефон в сторону.  

Хлопець уважно дивився на мене, а я просто не знала, з чого мені почати розказувати? Що можливо, Аліси тато і мій — це одна і та ж людина? Що він зраджував мамі, адже якщо порахувати скільки років Алісі і... Дідько!  
Я розгубилася. В голові ніяк не могла вкластися така думка і я не уявляла, як маю на це реагувати. А тато знає про неї? Схоже, ні, судячи зі слів Алісиної мами... А вона? Вона знає, що він мій тато? Як взагалі це чорт, забирай, сталося?  
Доля вміє знущатися над нами. З усіх дівчат, Тай влюбився в неї, з усіх мені знайомих людей саме з нею ми відправились в похід і тільки-но я встигла подумати, що вона хороша і в нас вийде стати друзями, як...  
А що? Зрештою, її батьки не роблять з неї когось поганого. Вона взагалі не здогадується про те, хто її тато. Просто не хоче? Боїться?  

В мене вирвався істеричний сміх. Віл нахмурився, він ніяк не міг усвідомити, що зі мною відбувається і якщо раніше я б відчула провину, то зараз мої думки надто сильно були забиті дечим іншим. Вірніше, деким.  

— Тихо, Ді. Заспокійся, — ніжно просить, проводячи рукою по моєму волоссі. Віл сидів біля мене і намагався підтримати, я це бачила та не могла нічого зробити. Мені було страшно і чого саме я боялася: правди чи брехні — не знала.  

В такому стані ми доїхали до нашого вокзалу. Я не пам’ятаю ні як виходила, ні зустрічі з татом, який чомусь вирішив зустріти мене на своєму автомобілі. Ні прощання з Вільямом... Все було наче в тумані, але одне я знала точно — я не могла дивитися на тата, поки не дізнаюсь всієї правди. І сидячи в машині я тільки те й робила, що прокручувала в голові варіанти розмови та можливі виходи з ситуації, що сталася.  
Які ще виходи?! Якщо це виявиться правдою, то все зрозуміло і після цього я не знаю чи зможу пробачити тата і... Що ми робитимемо? Мене трясло, я відчувала це сидячи на пасажирському сидінні і намагаючись робити так, щоб моя нога не тремтіла дуже сильно.  

— Тобі сподобалося? — намагався розбавити нашу мовчанку тато, але я тільки відвернулася від нього і дивилася у вікно.  
— Нормально все було, — знизала плечима. Знаю, це не те, що він хотів почути, але це єдине, що я ще заставила себе промовити.  

Приїхавши, я не чекала, коли тато вийде з машини, а мало не бігом направилася в будинок. Я не звернула увагу на тишу, але замітила, що щось не так. Цікаво, де ті малі шибеники? В школі? Яка школа?  Літо на дворі!  
Тут до мене дійшло, що хлопці мали їхати в табір влітку і Кетрін, мабуть, поїхала проводжати їх.  

В кімнаті, я зачинила двері і прислонилась до стіни швидко дихаючи. Почала про себе рахувати до десяти, але це не допомагало. Врешті-решт, я вирішила написати до Леслі. Все таки деколи вона дає слушні поради та й розсмішити може, а мені схоже дуже необхідно посміятися хоч з чогось.  

«Як справи? Де ти?»  
Відповідь прийшла майже моментально. Разом з нею прийшло фото повідомлення.  
«Рим. Мама захотіла відвідати якусь давню подругу, тож ось: ми тут. А ти? Як там гори? Віл?»  
Я розказала їй про свої враження від невеличкої подорожі і все кусала губи, чи варто говорити про фотографію? Краще ні. Але мені потрібна порада. Що ж... 
«Що б ти зробила якби виявила, що в тебе є сестра?», — написала і з хвилюванням спостерігали за крапочками, які рухалися показуючи, що Леслі набирає свою відповідь.  
«Близнючка?» 
«Не важливо»  
«Думаю, це круто, але і не дуже, бо ти її зовсім не знаєш. Дивне якесь питання, хіба можна «загубити» когось в теперішньому світі?»  
Питання було риторичним, тож я не спішила відповідати на нього. 
«І все ж...» 
«Не знаю! Що в тебе за питання? Нащо воно тобі?»  
«Просто фільм недавно один бачила і стало цікаво, як би відреагувала я», — легко обманула, дійсно згадавши старий фільм, який колись дуже мені сподобався. Тільки там герої отримали свій вибір хепі енд, а хто напише наш?  
Закінчивши «розмову» з Леслі я наказала собі перестати панікувати, адже ще нічого не відомо. Та й чи буде? Може краще залишити все як є? Навряд чи Аліса зрадіє дізнавшись, що ми можливо сестри... Та й тато теж... А, що як зрадіє?  
Сама розізлилась на себе. Що з того, як зрадіє? Це буде добре, адже Аліса... Мені її було дуже шкода та тепер... Чому все так сталося?!  

Я цілий день ходила по кімнаті туди сюди, не відповідаючи на дзвінки і намагаючись привести себе до тями. Тато теж мовчав і до мене не заходив, ніби даючи час передихнути.  
В результаті я прийшла до висновку, що, якщо мама Аліси захоче — сама розкаже моєму татові. Та й може це була просто брехня? Її мама могла побачити фотографію мого така в якомусь журналі, вирізати і принести до доньки. Для чого? Не знаю...  
«Але фото, очевидно, старе», — підказав внутрішній голос, — «Але й вирізане воно, очевидно, з журналу», — вторила йому інша думка.  

Я глянула в дзеркало і мало не закричала. Очі були червоними, обличчя опухло, волосся здавалося брудним і жирним. Я пішла душ і на щастя, він допоміг мені отямитися, а ще показати як сильно я насправді втомилася. Ноги боліли після довгої ходьби, але це була приємна біль, яка буває часто після того, як ти позаймаєшся в залі або побігаєш на свіжому повітрі.  
Я розстелила своє ліжко і перед тим, написала всім, хто дзвонив, а це був Тай, Віл і Мейсон, що зі мною все гаразд і, що я дуже втомилася, тому краще нам поговорити завтра.  
Коли за вікном вже була пізня ніч, мої думки вирішили нарешті покинути мене і дати мені відпочити. Я лягла, накрилася легким покривалом і закрила очі, роблячи недовгі дихальні практики. Кажуть, це допомагає для контролю емоцій і впорядкування всіх думок, а зараз мені це точно було необхідно.