Глава 15

Діана

З великого овального дзеркала на мене дивилася мила дівчинка з темним волоссям і блакитними очима. Вона була одягнута в блакитне плаття, спідниця якого вільно спускалася вниз. Я бризнула улюбленими духами з запахом солодких фруктів на зап’ястя, шию і саме плаття. Волосся я розпустила, але зачепила передні пасма невидимками. Взула звичайні босоніжки на низькому підборі і перекинула маленьку сумочку через плече, щоб поставити туди телефон, салфетки, блиск для губ.  
Віл приїде за кілька хвилин, але я вийду вже, оскільки доведеться йти до пункту пропуску. Я знала, що Віла не пропустять, бо він тут не живе, а пояснювати татові чи Кетрін хто по мене приїде, я не хотіла.  
Хоча, здається, сьогодні тато зі своєю дружиною і близнюками планують поїхали в театр, тож я залишуся сама.  

Втім, думаю ви можете уявити наскільки я здивувалася, побачивши, що машина Віла стоїть біля мого будинку.  

— Як тебе пропустили? — поцікавилась я, усміхаючись.  
— Секрет, — підморгнув і протягнув мені букет рожевих піон.  

Я радо прийняла його і щиро подякувала, поцілувавши в щоку.  

— І все таки, чому тебе пропустили? — ніяк не могла зрозуміти.  

Ми вже сиділи в авто і їхали в зоопарк. Пульс скакав, ніби я добре позаймалася в спортзалі, але це лише хвилювання і надія, що все пройде чудово. Навіть, якщо в нас нічого не вийде, то хоч на звірят подивлюсь... Так! Досить думати про погане! Хоча б сьогодні я хочу бути оптимістично налаштованою.  

— Тут живуть мої батьки, — зізнався і я здивовано повернулася до нього.  
— Справді? — я жодного разу не бачила його тут.  
— Ага. Нещодавно переїхали. Раніше ми всі жили в квартирі в місті, але потім батькам захотілося свіжого повітря, от вони і перебралися сюди, — поділився хлопець.  
Я мало знала про його сім’ю. Тільки те, що тато — адвокат і він має декілька фірм, які представляють потрібні адвокатські послуги. Але вони не дуже публічні люди, так як і ми. Мабуть, тому ми жодного разу не зустрічалися.  

— Я сподіваюсь, ти не боїшся, — раптом промовив Віл. Я глянула в його теплі карі очі і мені стало так комфортно, ніби все йде, як я завжди хотіла. Мрія про найкраще у світі побачення здійснюється!  
— Ні, а повинна?  

Я справді не боялася, тому що в цьому немає сенсу, але й сам зоопарк, здається, не тим місцем де можна гарно провести час. Не люблю я розглядати тваринок і водночас чекати, коли він мене поцілує. Поцілує ж?  
Мені точно дев’ятнадцять? Треба просто розслабитись, а то в голову лізе якась маячня.  

— Ні. Взагалі, він нещодавно в нас відкрився, тож я надіюсь, що ти не встигла ще там побувати.  
— Я і не збиралася туди йти, — зізнаюсь, — І, якщо чесно, я не знала, що ти запросиш мене саме туди.  
— Я ніколи не був в зоопарку, але завжди хотів. Минулого року ми з друзями їхали по одній програмі в Африку і там працювали волонтерами в одній ветеринарній клініці.  
— Ого, — вражено промовляю, — Мабуть, це було класно, — майже з заздрістю сказала. Я завжди хотіла так поїхати з друзями, весело проводити з ними час... Лазити по горам. Але я сама ж відмовляюсь від цього, коли мені пропонують. Чи не означає це, що десь я таки помиляюсь? 
— Це було страшно. Одного разу до нас привели левицю зі зламаною лапою. Ми тоді довго виходжували її, а пізніше знайшли левенят, яких вона не могла лишити.  
— Ви і про них подбали? — усміхнулась, розуміючи, що він дуже добрий, хоч і з вигляду так не скажеш. Надто вже суворий його погляд і тверда постава.  
— Так, — теж усміхнувся, згадуючи.  

Ми саме приїхали. Хлопець обійшов машину і відчинив мені дверцята та простягнув руку за яку я схопилася.  

Яскраво світило сонце, довкола я побачила багато сімей, які теж прийшли сьогодні, щоб поглянути на тварин, вразитися їхньою красою, силою, історією. В цьому зоопарку було багато вимираючих видів, а тому ще більш хотілося побачити їх всіх.  

Впевнено взявши мене за руку ми пішли всередину. Віл купив мені солодку вату і полуничне смузі. Воно було настільки солодким, що я ледь заставила себе випити його до кінця.  
Ми гуляли години дві, я щасливо роздивлялася все довкола і почувалася дитиною. Не вистачало тільки фотоапарату, щоб зробити знімки з милими мавпами. І мене це здивувало те, що вони такі класні, адже в фільмах або серіалах саме від них було найбільше проблем! Та мені вони здалися такими хорошими. Я була в зоопарку колись з батьками, але вже мало, що пам’ятаю з того дня. 

З кожною проведеною з ним хвилиною, я почувалася все спокійніше і впевненіше. Віл розказував про свої подорожі з друзями ,а я з захватом слухала його. Втім, мені не довелося мовчати довго, адже хлопець сам почав розпитувати про мої захоплення, сім’ю і просто ніби намагався зрозуміти, яка я. Сумніваюсь, що йому це вдалося, адже я сама заплуталася в своєму житті.  

Але ось чого я точно не очікувала так це... Зустріти Тайлера і його подружку!  

Рудоволоса дівчина зі стрижкою довге каре виглядала дуже хмурою, а от Тай навпаки, дарував всім свою посмішку і показував запальну вдачу.  
Біле плаття дівчини на бретельках ідеально підходило для такої жаркої погоди, але з макіяжем вона очевидно не вгадала. На її очах красувалися червоні, або скоріше персикового кольору тіні і стрілки, які надто сильно вже були намальовані. Їй це звісно пасує, але все одно, мабуть важко стримуватися в таку жару, коли наприклад око починає свербіти від того всього.  

Я притримала Віла за рукав його сорочки, щоб він зупинився і Тай нас не побачив.  

— Що таке? — не зрозумів моїх дій хлопець.  
— Нічого просто...  
— Привіт!  

Здригаюсь від знайомого голосу і повільно обертаюсь.  

— Тайлер, — не дуже радісно промовляю, та його це мало хвилює.  

Натомість, дівчина його впізнає мене і оглянувши з голови до ніг неоднозначно хмикнула.  
Я нахмурилась, незрозумівши такої реакції.  

— Привіт, — вітається Віл і хлопці простягають одне одному руку.  
— Як ви тут? — цікавиться Тай, а я хочу його стукнути, щоб пішов подалі.  
— Все добре. Нам час, — намагаюся злиняти звідси, але не так то просто це зробити, коли перед тобою майже двохметровий хлопець.  
— Куди ви? Посидьмо десь разом. А то нам тут... Скучно, — на останньому слові, Тай подивився на Алісу(її ж так звати?), а вона тільки сильніше нахмурилась.  
— Бо який ідіот потягне дівчину гуляти в зоопарк, — картинно приклала руку до голови.  
— Я, — засміявся Вільям, не показуючи, що це якось його зачепило.  
— Не тільки ти, він теж. І де ви такі беретесь? — не розгубилася дівчина.  
— Які такі? — поцікавився Тайлер, який схоже сам не замічав як дивиться на неї.  

А от я звернула увагу. Так дивляться на того, хто тобі дорогий, або як мінімум, важливий. Дивні вони якісь. Що Аліса, що Тай. Не здивуюсь, якщо в них дійсно щось вийде, адже психам краще триматися разом. Хоча, мабуть, я несправедлива до дівчини, але просто я не бачила ще, щоб Тайлер прикладав стільки зусиль заради когось. Тому я не вірила в безкорисність його дій. Цікаво тільки навіщо йому це?  

— Такі, які вважають, що всі дівчата довіку залишаться дітьми і в зоопарку нам може бути весело.  
— Але справді може! — впевнено і трішки ображено заявив Тайлер. Я розсміялася. Ну й дурак же він.  
— Добре, і що ти пропонуєш? — здається Віл, швидко питаючи чи я не проти, якщо ми до них приєднаємось.