Глава 9

Діана

Весь ранок пройшов за розмовами про те, куди нам відправитися влітку. Мій тато дуже любить подорожі, походи в гори і взагалі, активний відпочинок це про нього. Я в принципі ніколи нічого проти не мала так, як мені теж дуже подобалося в горах, але цього разу я не хотіла нікуди їхати з ними, єдине бажання, яке я мала — це залишитись на самоті в той час, як вони будуть десь відпочивати.  

Але цю розкіш не може дозволити Кетрін. Цілий ранок вона розказувала про різні тури, куди нам краще відправитися і так далі. Тато кивав, слухаючи, а близнюки кричали, що хочуть на море.  

Словом, «весело».  

— А ти куди хочеш? — раптом запитав тато, поглянувши на мене.  
— Не знаю, — пробуркотіла вкусивши шматок яєчні, — Я нікуди не хочу, — і чесно ж відповіла, але в очах тата відразу з’явилося якесь розчарування, що завдало мені болю. Я ніколи не могла цього бачити, мені важко не виправдовувати чиїхось очікувань... — Втім, я не проти, якщо ми поїдемо кудись в гори. Може, в Альпи?  

Тато вимушено усміхнувся.  

— Побачимо... Чи в тебе є якісь інші плани? — поцікавився, намагаючись хоч якось зрозуміти мою відмову. Але все було набагато простіше, я втомилася від постійних криків в домі, мене дістало навчання. Я теж хочу відпочити, але будучи один на один з собою! Або ж просто не з ними всіма...  
— Та ні, тату, — так само натягнула фальшиву посмішку, — Я спитаю в Леслі, якщо вона нічого не планує, то поїду з вами.  
— Що ж, добре, — кивнув чоловік.  

Він запхав телефон в кишеню темно-синього піджака і поцілувавши в щоку Кетрін та попрощавшись з нами, поїхав на роботу.  

Кетрін поправила своє світло-салатове плаття і теж піднялася з-за столу, щоб пришвидшити синів, які схоже вирішили не йти в школу.  
Близнюки їли свої тости з вишневим джемом і вже встигли заляпати свої футболки. Немає чому дивуватися, це ж так важко їсти і мовчати, не розмахувати руками і взагалі правила етикету їм були невідомі. Втім, треба віддати належне Кетрін, вона за таке відношення до власних речей змусила хлопців самостійно вимити весь посуд, що залишився після сніданку.  

Сьогодні в коледж мене віз Девід, що добре, бо я не слухала ніяких суперечок молодших братів. Натомість, водій розважав мене тим, що ввімкнув радіо, де постійно звучав рок, який мені не сильно подобався, але краще так, ніж напружене мовчання.  

На парах все було відносно спокійно, я хотіла поговорити з Леслі після всіх занять.  

На щастя, погода була поблажливішою і жари, як такої не спостерігалося. Втім, я все одно одягнула свої блакитні джинсові шорти, короткий топ і кинула на всякий випадок куртку в рюкзак. Передавали дощ на вечір, тож я вирішила перестрахуватися.  

Леслі знайшлася на стадіоні, неподалік коледжу. Дівчина сиділа на трибунах і дивилася як якісь дівчата бігали. Я сіла поруч і поцікавилася про її плани на літо.  

— Плани? Хм... — задумалася подруга.  

Вітер тріпав її розпущене світле волосся, а блакитне плаття прекрасно пасувало до очей дівчини. Леслі була красивою, вона вміла подати себе, не дивно, що з усіх на курсі я змогла подружитися саме з нею. Якимось чином, дівчина здалася мені хорошою, а так як подруг я не мала, то мені було цікаво, що з цього вийде.  

— Думаю, полетіти в Іспанію. В мене знайомі минулого року їздили на якийсь острів...мм... Не пам’ятаю назви, але словом, вони казали, що там класно... Ну й фотографії показували непогані такі пляжі. Хочеш зі мною?  
— Та ні, — відповідаю, — Просто тато планує теж кудись поїхати цього року, а я хотіла щось своє запропонувати, — обманюю.  

Не хочу казати правду тому, що мені це не потрібно. Я не планую нікуди їхати, але це хороший варіант, щоб відмазатися в тата. Якщо сказати, що Леслі відправляється в Іспанію і запрошує мене до себе, то він дозволить, а сам відправиться куди вони там запланують. В голові вже склався хороший план, як зробити так, щоб вони мене залишили саму, тож я спокійно слухала, що говорить дівчина.  

— Ясно. Це добре. Було б непогано, якщо ви приєднаєтесь до нас.  
— Ага.  

Непогано буде якщо мені вдасться залишитись тут.  

Зелене поле було залите сонцем. Я вдихнула і з голови вибились непотрібні думки. Все буде добре, в разі чого, я завжди можу приєднатися до групи Акселя. Здається, вони планували поїхати в гори цього літа. Можливо, якщо я попрошу його, то він дозволить відправитися з ними.  

— Глянь, — каже Леслі і киває головою на високого хлопця, що стояв біля тренера і про щось розмовляв з ним.  

Чорна футболка обтягувала спортивне тіло і волосся так само тріпав вітер. 
Він замітив мене і привітливо помахав рукою. Я усміхнулася і відповіла тим самим жестом.  

— Я не розумію, чому ти не хочеш запросити його на побачення, — раптом промовила дівчина.  

Я хмикнула.  

— Може тому, що він брат Кетрін, — іронічно поцікавилася.  

Леслі закотила очі і втомлено відповіла.  

— І що? Кетрін тобі мачуха, а не рідна мама.  

Згадка про маму миттю відбилася в моїй голові. Це не та тема, про яку можна поговорити. На душі стало доволі погано.  

— Яка різниця?  
— Ну взагалі-то, якщо для тебе це так важливо, то тоді ти б мала називати його дядьком.  
— Цього ще не хватало, — весело розсміялася я, уявивши цю картину. 
— А що? Він твій дядько, ти його племінниця....ммм...— видала не дуже пристойні звуки дівчина від чого я мало не почервоніла, хоча мені було відверто смішно.  
— Здається, ти не той сюжет витягнула.  
— Чому це? Інцест справа сімейна, — пограла бровами, а потім і сама випустила смішок.  

Ми не замітили як до нашого маленького кола підійшов ще один представник людської раси. І якраз про нього вівся наш діалог. Мабуть, він вже завершив свою розмову з тренером.  

— Привіт, — привітався хлопець, сяючи своєю посмішкою.  
— Привіт,  Тайлер, — особливо виділила інтонацією його ім’я дівчина.  
— Привіт, — знову хмикнула.  
— Що ти тут робиш? Я вже давно тебе не бачив, — не посоромився і сів поруч, поставивши мій рюкзак на лавку перед нами.  
— Та нічого. Скоро сесія...боюсь, тремчу і вчусь, — відповідаю, а хлопець сміється, поклавши руку мені на плече.  

В нас були досить дружелюбні стосунки з молодшим братом моєї мачухи. Він завжди здавався мені веселим хлопцем і до того ж, коли він жив в нашому будинку, то часто допомагав звалити з дому і ніколи не видавав мене. В принципі, як і я його, адже Кетрін любила всіма командувати, вірніше мені так здавалося, бо по відношенню до свого брата вона була дуже сувора.  

— Не парся, я все здав і ти зможеш, — легковажно відзивається.  
— Мабуть, варто уточнити, що я хочу мати високі бали, а не середні.  

Тайлер справді вчився як звичайний середньо статистичний студент і бали в нього були такі ж. Втім, хлопцю часто вдавалося виїжджати за рахунок свого активного студентського життя. Він часто допомагав з різними святами, деколи допомагав тренеру нашої команду з футболу. Тайлер займався ним ще в школі, але... Потім хлопець отримав травму. Словом, так. Не дивно, що йому вдається тримати свою позицію в рейтингу студентів стабільну.  

— В мене теж є високі бали... 
— Фізкультура? Серйозно? — фиркнула я.  
— Ти маєш щось проти спорту? — звузив свої голубі очі хлопець.  
— Я точно нічого проти не маю, — запевняю, піднявши руки.  
— Окей, люди, я піду... Не буду заважати, — нагадує про себе Леслі. 

Дівчина встала і я теж піднялася, щоб обійняти її на прощання. Вона пішла, а я повернулася до своєї розмови з Тайлером. 

— Я знаю, що не маєш. А взагалі... Мені потрібна твоя допомога, — несподівано заявляє.  

Я здивовано чекаю на продовження. Чого йому треба? 

— Мені потрібна одна дівчина...  
— Тільки одна? — хмикнула я не втримавшись.   

Брат Кетрін був бабієм з великої букви. Хлопець привабливий і перспективний, від такого комбо ніхто не відмовиться. Та йому це не мішало міняти дівчат, як футболки. Мені було тринадцять, коли я вперше сама застукала його з якоюсь дівчиною в нашому будинку. Тоді Тайлер попросив, щоб я нічого не говорила його сестрі, я кивнула, але натомість попросила хлопця щоб підписав дозвіл на поїздку з класом в інше місто на кілька днів. Тато був зайнятий, а Кетрін ніколи б мене не відпустила саму. Ось і доводилося викручуватися.  
Та в Тайлера було вдосталь талантів і на щастя, підробка почерку один з них. Ніхто б навіть не замітив, якби одного дня Кетрін не вирішила спитати тата, чому він погодився мене відпустити.  

Словом, так. Найкращі стосунки між родичами — це ті, коли обидві сторони можуть отримати вигоду від своєї «співпраці».  

— Малявка, а відколи в тебе сарказм з’явився?  
— А відколи тобі знадобилася лише одна дівчина? — прищурила свої очі і получила по носі.  
— Не грубіянь. То ти допоможеш?  
— Як саме? — втомлено спитала, розуміючи, що таки спробую зробити те, що йому треба.  
— Побачимо по ситуації, але думаю для початку, тобі треба з нею подружитися, — заявляє. 
— Правда? А може обійдемося без таких кардинальних мір... — з сумнівом спитала. Я звісно багато могла очікувати від Тайлера, але ж не такого... — І хто вона?  

Тайлер витягнув свій телефон і показав мені фотографію смутно знайомої дівчини.  
Варто визнати, що так як сьогодні, я давно вже не сміялася, адже тією дівчиною виявилася та, що налетіла на мене в коридорі! Ну, можливо, і я на неї, але суть діла це не міняє.  

— А когось кращого знайти не міг? — крізь сміх промовила. Хм... Карма таки існує. 

Я не могла повірити, що Тайлер, якому будь-яка була по плечу, раптом «закохається», як він сам сказав, в таку непримітну дівчину. Ну, принаймні я не пам’ятаю чи чула щось про неї, а це вже говорить, що вона не популярна. Мабуть, звичайна сіра миш. Таких тисячі.  
Тому і не вірилося, що Тайлер захотів саме їй запропонувати стати його дівчиною.  

— Ти її не знаєш, — коротко відповів хлопець, торкнувшись гладко вибритого підборіддя.  
— А ти знаєш? Тоді чому просиш мене допомогти в чомусь? Включи в собі «альфа-самця» і вперед. Ніби вперше...  
— Якби все було так просто, — зітхнув так, що мені аж жалко його стало. Може правда влюбився? Яка різниця, що його вибір впав саме на неї... Раптом це— доля?  
Знову подумки загиготіла. Дурак, скоріш за все вона така ж пустоголова, як і ті дівчата, з якими він був. Та й я ніколи не повірю, що Тайлер Вокер влюбився хоч в когось. Не той стиль життя. 

— Тай, скажи чесно... поспорив з кимось на неї? — блиснула здогадкою.  

Хлопець загадково хмикнув, але не відповів.  

— То як, Ді? Я вперше прошу тебе про...  
— Не вперше, — перебиваю, щоб не брехав. Його прохання за часів проживання в нашому домі були дуже частими так, що слово «вперше» абсолютно точно не правильне!  
— Допоможеш?  

Я замислилася і закусила нижню губу. В принципі можна поглянути, що з цього вийде і в кінці посміятися, адже я впевнена, що ця затія — абсурд. Але мені нудно, а Тайлеру завжди вдавалося знайти пригоди на заднє місце...  

— А яка мені з цього вигода? — відразу зазначила, що за «дякую» нічого робити не буду.  
— Проси, що хочеш, — зітхнув Тайлер, усвідомлюючи, що або так, або ніяк.