Глава 8

Аліса

Тільки-но я запланувала відвернутися, як в цей момент хлопець повертається в нашу сторону. 

Я не могла побачити чи дійсно він йде до нас, чи це лише плід моєї уяви. Я вирішила повернути свою увагу на сцену і не зосереджуватися на незнайомому хлопці. Ми ж незнайомі, правда? Те, що мені відоме його ім’я, зовсім не означає, що він мене знає. Та й особисто ніхто не представлявся.  

Вейлі витягнула телефон і світло від екрана показало її обличчя, вона вдягнула навушники, щоб не відволікатися ні на що.  Подруга переписувалася з Крістіаном і зовсім нічого не замічала. А дарма, адже саме зараз до нас наближалося справжнє лихо в вигляді багатьом знайомого хлопця.  

Тайлер підійшов прямо до нашого ряду і пройшовши з одного кінця туди, де сиділи ми з Вейлі, хлопець зупинився.  

З іншого боку від мене сиділа якась дівчина, яку я не знала, але схоже вона була знайома Тайлеру. Він привітався з нею і вона чомусь піднялася. Парочка обійнялася і після цього незнайомка відправилася в невідомому мені напрямку. Вже пізніше, коли вистава закінчиться і світло ввімкнуть я побачу, що вона сіла за третій ряд, де раніше сидів Вокер.  

Коли хлопець приземлився біля мене я відчула як його лікоть торкнувся мого. Після цього я відсунулася подалі.  

В нього якась дивна енергетика, знаєте, є люди які притягують до себе? Вічно радіють життю і сіють свій оптимізм на людей довкола. Так от це саме про Тайлера Вокера. Здавалося, що в його очах вічно танцюють смішинки, хоч і вираз обличчя часто залишався байдужим, а то й суворим (принаймні, зі свого однокурсниками). Це дуже компанійські люди і часто якісь захопливі історії розказують саме вони.  

Я не можу сказати, що сама такою є, але мені подобається бути в компанії, я люблю розваги і не проти повеселитися, коли є можливість. Та все ж, мені далеко до такого екстраверта. Та й не всі люди мені приємні, а я живу за принципом: не подобається — не спілкуємося. Та й тримати язик за зубами рідко вдавалося, я не люблю обманювати і завжди говорю так, як є.  

Словом, зараз це диво для викладачів і знайомий більшості студентів сидів біля мене і надто вже уважно дивився в мою сторону.  

— Привіт, — промовляє досить дружелюбним тоном.  

Не будучи впевнена, що це до мене я кручуся по сторонах, але його погляд зосереджений тільки на мені.  

— Привіт.  

В голову прокралися думки, що йому щось треба. Не думаю, що такі хлопці забажають просто «поспілкуватися».  

— Як ніс? — раптом спитав, а я машинально торкнулася згаданого органу.  

Насправді, нічого страшного не трапилося. Навіть синця не було, мабуть, просто пощастило.  

— Думаю, він в порядку, — відповідаю.  

Хлопець присувається ближче, ніби навмисно не замічаючи, що я не люблю, коли хтось влізає в мій особистий простір.  

— Правда? — тягне, очікуючи якоїсь реакції.  
— Кривда, — реагую і ставлю руку на його плече, легко показуючи, щоб відсунувся і повертаюсь на своє місце.  
— Класно, — хмикнув, а потім поставив руку на крісло, що знаходилося переді мною. Таким чином, йому вдалося присунутися ще ближче, а я вже мало не кричала, щоб Вейлі відірвалася від свого телефону і поглянула, що тут її «об’єкт».  
— Ти заступаєш, — проінформувала хлопця про те, що мені не видно дійства, що відбувається на сцені.  
— Я можу розказати тобі чим все закінчиться, — шепоче, наближаючись, але я знову виставляю руку вперед, роблячи перегороду між нами.  
— Я знаю, чим закінчиться.  
— Справді? Розкажи мені, — просить і мило посміхається.  

Ніколи не думала, що в людей можуть бути настільки яскраві очі. Їхня голубизна дивує і притягує, але в темряві вони все ж виглядали іншими. Ніби озеро в ночі, освітлене лише місяцем. В цьому випадку його «місяць» — це, мабуть, освітлення зі сцени.  

— Що розказати? — подобається показувати себе дураком? Прекрасно, я в цьому теж спец.  
— Як тебе звати? — вміло змінює хід.  
— З незнайомими не знайомлюсь, — хмикнула, а хлопець широко посміхнувся показуючи ряд білих зубів. Серйозно? Звідки ви всі такі беретеся? Я звісно, не нехтую стоматологом, але про таку білизну можна тільки мріяти.  

Так, стоп. Куди мене понесло? Я щойно думала про його зуби? А втім, що з цього? Ну гарні ж!  

— Так ми знайомі, — не розгубився старшокурсник, — Я випадково зарядив тобі м’ячом в ніс.  
— Справді випадково? — звузила очі, ніби це дійсно могло допомогти мені в тому, щоб побачити чи не обманює він.  
— Ні, — фиркнув, — Твій ніс набагато красивіший за мій, от я і вирішив його підправити. Ти мене розкусила, — закотив очі, а я почала сміятися.  

Цей хлопець хоч інколи думає, перш ніж щось сказати? Не схоже на це. Я щиро розсміялася і кивнула, схвалюючи таку відповідь.  

— Що ж... Мій ніс багатьом подобається. Але я вірю, що ринопластика тебе врятує, — видала.  

Хоч це був лише жарт, адже в хлопця все було нормально з носом. Та й з усім іншим теж...  

— Боюсь, що мене можеш врятувати тільки ти, — довірливо сказав Тайлер.  

Ненавмисно я сама присунулася ближче, щоб краще почути його.  

Мені стало цікаво, що він задумав, тож я намагалася викинути емоції, які рвалися назовні від такої близькості. Від хлопця віяло теплом, але й я не сильно змерзла, щоб забувати про те, що він й досі не знає навіть мого ім’я.  

— Яким чином? — поцікавилась і якби це було можливо, мої очі зацікавлено б блимнули в темряві.  
— Поцілунок, — швидко випалив, а я відразу відсунулася від хлопця.  
— Що? — нахмурилась.  

Ще чого? Може й стриптиз тобі станцювати?  

— Поцілунок принцеси зруйнує прокляття і в мене знову буде прекрасний ніс.  

Якби хтось чув нас зі сторони, точно подумали б, що психи. Та я й сама почала так думати. Ми дійсно говоримо про зачарований ніс Тайлера?  

— Прикро, але ти не вгадав з персонажем. Зла королева завжди була мені ближча.  

З цього абсурду хотілося сміятися, але натомість я «ввімкнула» свій серйозний вираз обличчя і не спішила закінчувати нашу бесіду. Хоча ця ідіотська розмова вже починала набридати.  

— Тоді знищ прокляття, яке сама ж наклала, королева, — звернувся до мене цей... Ельф!  

Ну гаразд, хлопець з цим персонажем ніяк не в'язався. Тому, що лісові ельфи — завжди здавалися мені прекрасними, милими істотами, а містер Вокер був схожий скоріше на якогось демона-спокусника і зараз він намагався затягнути мене в свою незрозумілу гру. 

— Моє прокляття можна знищити лише одним способом, — прошепотіла.  

Хлопець зацікавлено глянув на мене.  

— Яким же? — я відчула його дихання в себе на щоці і поспішила відсторонитися. Та вже вкотре я навіть не встигаю замітити, як він сам стає все ближче.  
— Вбити того на кого воно накладене, — ніжним голосом «обрадувала» хлопця.  

Та його посмішка і досі не щезала!  

— Чому так, королева? Помилуйте, — та він просто насміхається!  
— Не можу. Ти ж сам просиш зняти прокляття.  
— Можливо, існує менш болісний спосіб?  

Раптом на сцені закричали і я здригнулася та повернула туди погляд. Відбувалася остання дія і зараз вже це мало закінчитися. Після того хтось з викладачів ще щось «урочисто» промовлять і нас з чистою совістю відпустять по домах.  

Я відчула як мене штовхають в праве плече. Обертаюсь і бачу якими великими очима на мене дивиться Вейлі. Вона скошує погляд на Тайлера, а потім знову повертає до мене. Схоже, хтось таки зміг вимкнути телефон і побачити, що тут хтось зазіхає на мою територію. Вірніше, на моє крісло, адже Тайлер вже настільки присунувся, що його коліна торкалися моїх, а руки були на підлокітнику в такій же недалекій від мене позі.  

Дівчина поправила свій жовтий топ, а потім висунула голову з-за мого плеча.  

— Привіт, — сказала вона до Тайлера. 
— Привіт, — хлопець явно зрадів більш приємній в спілкуванні Вейлі. 
— Ем... Що тут відбувається?  

Не знаю, скільки вона чула, але це був непоганий спосіб втекти від надто дивної розмови.  

— Та ось мені цікаво, як звати твою подругу, але вона боїться зізнатися. Може, ти підкажеш? — і підморгнув їй. Тайлер підморгнув Вейлі! Дідько, я не здивуюсь, якщо після того, як її «кумир» це зробив, вона розкаже де ми живемо, відомості про мою сім’ю і оцінки зі школи. А найгірше те, що вона таки це все знає! 
— Так... Аліса вона. А я — Вейлі.  
— Дуже приємно, Вейлі. Я — Тайлер, — простягнув їй руку і вона щасливо потиснула її.  

Після того, як хлопець відпустив руку моєї подруги, яка вже перебувала в зачарованому стані, вона так дивилася на ту кінцівку, що залишалося лише сказати, щось по типу: «Тепер рік не буду її мити».  

Я розсміялася з діалогу в своїй голові, а Тайлер і Вейлі здивовано на мене подивилися. Причому друга, абсолютно точно хотіла покрутити пальцем біля скроні, але стрималась.  
Зелені очі Вейлі хитро дивилися то на мене, то на хлопця і я вже знала, що допиту не уникнути.  

— Аліса... Отже, королева Аліса, так? — спокійно спитав хлопець, а Вейлі вже не приховувала здивування і прямо таки спитала:  
— Що? Хто? Відколи ти... 

Я приставила долоню до її рота, заставляючи замовчати.  

— Нам час йти, — поглядом я сказала їй, що приб'ю, якщо вона зараз скаже хоч одне зайве слово. І мені залишалося сподіватися, що вона все зрозуміє.  

Двічі повторювати не довелося і Вейлі вже піднялася та пройшла до виходу.  

— Хей, зачекай, — хлопець ловить мене за зап’ястя, — Підеш зі мною на побачення? — швидко говорить.