Глава 6

Діана

Вечеря в нашому домі проходить як завжди, напружено. Тато, повертаючись з роботи, намагається вдавати з себе хорошого батька, але частіше він лише нервується. В нього зараз якісь проблеми з останнім проектом, тому особисто я, намагаюсь не лізти під гарячу руку і не створювати проблем.  

Кетрін теж не така тупа, щоб це робити, тому мовчала, коли я не ночувала вдома, а вона якимось чином, це замічала. Раніше ніхто не заходив в мою кімнату без дозволу, та схоже, їй хочеться взяти мене повністю під контроль.  

Близнюки, єдині, кому було плювати на чиїсь проблеми та на те, що вони можуть получити від тата, але з ними він намагався не бути дуже суворим, хоча і таким добреньким його важко назвати. З чим це було пов’язано я не знаю, мене заспокоювало, що мене він не чіпав.  

Сидячи за столом, на першому поверсі біля веранди я помалу їла салат, приготовлений Фрідою. Тато сьогодні змінив свій вічно діловий стиль на звичайні старі штани і футболку. Завдяки своїй підтягнутій і спортивній формі, йому важко було дати більше 40-ка. Високий, впевнений в собі чоловік приваблював багатьох представниць жіночої статі. То, що він знайшов у Кетрін?  

Я ще раз подивилася на дружину тата. Вона молода. Мабуть, це єдиний плюс. А, вона вміє готувати. Це правда. Просто не робить цього. Коли Фріди не було, Кетрін сама приготувала смачну вечерю, але чому вона навіть не намагається допомагати зараз нашій кухарці, я не знаю. Втім, я теж не спішу з’являтися на кухні, але лише тому, що я скоріше все зіпсую.  

— Як пройшов день? — мирно питає чоловік.  

Здається, це питання поставлене до всіх, але розказують лише близнюки — Ден і Кев.  

— А Кев влюбився в Єву! — вигукнув молодший на кілька хвилин Ден.  

Близнюків легко відрізнити, якщо ти з ними живеш все їхнє життя. Ці двоє бешкетників — веселі, смішні і вдвох потрапляють у неприємності. І та, на мою думку, погані вони двоє, а не так як буває в багатьох — один хороший, другий ні. В нас всі погані.  

Ті двоє ображаються на мене за те, що я так кажу, але я впевнена, вони і самі це розуміють. Хлопцям сім років, але шкоди від них стільки, скільки буває від підлітків.  

— Що за Єва? — продовжує допит тато, при цьому дивлячись на Кетрін і розрізаючи в тарілці стейк. Кетрін робить ковток червоного вина і мило йому усміхається.  
— Їхня однокласниця.  

На Кетрін сьогодні звичайна вільна біла сукня. Не дивлячись ні на що, вдома вона хоч і намагається виглядати привабливо, але і про зручність не хоче забувати.  

Я ж сиділа в своїх нових чорних вузьких штанах з білою смужкою вздовж і червоним топом. На ногах звичайні босоніжки без підборів.  

Насправді, сьогодні все ще було доволі мирно. Ніхто не дістав питаннями, всі просто робили видимість сім’ї.  

— Ага, Кев подарував їй квітку, — засміявся Ден, —Троянду, — повідомив татові, а його брат вже весь розчервонівся від злості.  

Чую сьогодні ми так просто не заснемо... Мабуть, знову будуть битися. 

— Правильно, — раптом похвалив тато сина, — Дівчат треба добиватися.  
— А як ти добивався маму? — несподівано запитав Кев, плюючи на задиристі погляди брата.  
— Як? — здивувався батько, розкриваючи карі очі широко, — Ем... Ну... Я водив її на побачення, — випалив очевидно перше, що прийшло на думку і розгублено подивився на дружину.  

Я посміхнулася і схрестила руки на грудях.  

— Ну-ну, розкажи. Мені теж стало цікаво, — попросила я і тато, зрозумівши, що я просто знущаюсь, стиснув зуби. Втім, я бачила, що його очі теж сміються.  

В результаті, тато придумав неймовірну історію їхнього знайомства, ніби він врятував її і це було кохання з першого погляду. Та Ден, не будучи надто довірливим підозріло прищурився і перепитав, чи не обманює його часом тато. Тому, що раніше Кетрін розказувала іншу історію. Словом, довелося батькам пообіцяти, що вони все їм розкажуть, коли ті трішки подорослішають, а Кетрін ще й стримувалась, щоб не засміятися. Втім, я теж.  


Знайомство мого тата і його теперішньої дружини було... Неочікуваним, смішним і в меншу користь для тата. 

*** 
Це сталося тринадцять років тому, коли Логан Хагіс виходив з нічного клубу, де в неформальній обстановці зустрічався з інвесторами. Він саме йшов до машини, коли до нього пристали підозрілої зовнішності хлопці.  

Чоловік, не будучи слабаком, і відслуживши в армії, ясна річ не злякався і думав, як йому їх позбутися, але все ж, коли один з них дістав пістолет... Логан усвідомив, що сам точно з ними не впорається і він не розумів, чому вони вирішили напасти саме в цей момент, коли поруч майже нікого не було, а як і був хто, то підійти не ризикував. Залишалося надіятися, що хтось все ж подзвонить в  поліцію.  
В голові в нього змішалися сотні думок, перебиваючи одна одну. Він подумав і про те, що це підстава, і, хто міг це зробити... А ще згадав, що його дев’ятирічна донька вдома, сидить з Фрідою і, мабуть, ще досі чекає на повернення батька, хоч він і свариться, щоб та лягала спати. В серці щось боляче защемило...  

— Ей, ви що тут забули?! — голос, як з фільму, де герой вже і не сподівався на порятунок, але обдумував план помсти.  

З затінку вийшла молода дівчина, на вигляд років двадцяти. Логан мовчки стояв, сподіваючись, що той, що тримав в руці пістолет підійде ближче і він вихопить його в нього з руки. Втім, це зробила сама незнайомка, впевнено беручи його в свої тонкі руки.  

В неї було довге волосся, до сідниць і надто прямий погляд. Логан підійшов ближче, хоч і не усвідомлював навіщо. Мабуть, звичайні інстинкти, які говорили, що в разі чого, незнайомку доведеться прикрити собою.   

— Кет? Ти чого? Знаєш його? — грубим низьким голосом промовив хлопець, в якого забрали зброю.  

Логану не подобалося, що відбувається, а ще він не розумів, як така маленька дівчина може зупинити таких великих хлопців, в яких очевидно є досвід у вуличних бійках. 
«Хто, в дідька, просив тебе лізти?», злився чоловік. Чомусь він боявся за неї і не хотів, щоб та постраждала.  

— Знаю, а тепер забирайтеся, поки поліцію не викликала, — пригрозила дівчина і люди з бандитськими замашками чомусь пішли геть, попередньо забравши свою зброю.  

Дівчина повернулася і усміхнулася незнайомому чоловіку. Вона жила в цьому районі все життя. Він не такий хороший, як більш елітні і тут ходять доволі багато неприємних типів, але вулична загартованість краща за будь-що інше. Вона не боялася, бо її тут знали і не чіпали. Дівчина хороша і часто виручала таких от хлопців, як ті, що щойно намагалися «попросити милостиню» в чоловіка в чорному смокінгу зі стильною стрижкою і надто серйозним виразом обличчя.  

— З вами все гаразд?  
— Так, — рівним тоном відповів їй незнайомець.  

Чоловік задивився на світлі очі співбесідниці, що навіть не розчув, як вона знову звернулася до нього:  

— Може все ж викликати швидку? — її тон був єхидним і це не сподобалося Логану.  
— Не варто. Так само, як і ти не повинна була лізти сюди. Що як вони б щось тобі зробили?  
— Вони? — здивувалася молода жінка, — Вони не буйні, нікому не нашкодять. Просто... В них такі жарти.  

Незнайомець хмикнув і захотів вже поїхати додому. Треба було зробити кілька дзвінків, щоб переконатися, що це звичайна шпана, а не спроба замаху.  

— Тоді навіщо їм пістолет? — повільно поцікавився.  
— Який? Той? Щоб було чим закурювати. Це запальничка, — пояснила незнайомка, поправляючи свою смішну кепку.  

Взагалі вона виглядала, як якийсь підліток: худа, низька на зріст, джинси щільно обтягували ноги. Єдине, що відрізняло — це дорослий голос, який показував впевненість і безстрашність. Вже після того, як з їхнього весілля мине кілька років, Логан зрозуміє, що саме ці риси і привабили його в ній. Дівчина була чесна і вміла тримати себе в руках, коли треба.  

Не розуміючи навіщо, але Логан покликав Кетрін на побачення, після того, як підвіз її додому, який, до речі, знаходився не так далеко, як хотілося б чоловікові.  

Далі справді були побачення, на яких Кетрін довелося зрозуміти, з яким чоловіком вона має справу. В нього далеко непростий характер в силу своєї робити і певного досвіду та дівчині було цікаво з ним. Цікаво слухати його, розказувати щось самій... Вона не почувалася якоюсь не такою, втім різниця в віці все ж давила. Так само, як і на Логана. Він знав, що Кетрін лише дев’ятнадцять, в той час, як самому вже 33. Сам чоловік не захоплювався тими людьми, які мали таку різницю, але поруч із Кетрін йому вдавалося знову почати жити, після смерті першої дружини. В результаті, після року побачень, походів в кафе, знайомства з Діаною та рештою сім’ї, він наважився зробити їй пропозицію. Втім, дівчина, розуміючи все, не захотіла пишного весілля. Вона знала, що Діані це точно не сподобається, адже її мама померла лише три роки тому. Та навіть неважливо скільки саме, адже це мама...  
*** 

Словом, так. Тато не герой в справжньому розвитку тогочасних подій. Скоріше, це Кетрін врятувала його. Як я зрозуміла вже пізніше, не лише від поганих людей, а й від самого себе...  

Після вечері я відправилася в кімнату робити домашку. Проектів задали стільки, що я захотіла плакати. Та все ж, взяла себе в руки і почала писати хоч щось. Набридло бути в тому коледжі і постійно щось писати, друкувати, рахувати... Дістало! Але проблема в тому, що я не знаю, що робила б, якби не пішла вчитися туди. Мабуть, нічого. Так і продовжила б нищити своє життя цією невідомістю, що мені не подобалася. Я не люблю гадати, я хочу конкретики, але коли ти все ж щось робиш з усвідомленням, що це не те, чого ти хочеш, то... Як кажуть: «я розумію, що нічого не розумію».  

В кімнаті яскраво світило світло, поки за вікном вже була непроглядна темрява. Щільні штори не дозволяли проникнути якомусь зовнішньому світлу всередину, ні від ліхтарів, ні звичайного денного світла. Не дарма я так довго вибирала їх.  

Розібравшись з завданнями і виписавши в щоденник найнеобхідніші, лягла на ліжко та почала дивитися в стелю, думаючи, аналізуючи.  

Відколи я почала так стрімко втрачати себе? Завжди бути ввічливою з незнайомими людьми, обманюючи себе і когось.   
Чомусь згадала нещодавній інцидент, тоді я, мабуть, вперше нагрубіянила незнайомій людині. Лише тепер совість вирішила нагадати про свою присутність. Ще й зірвалася на офіціантці... Останнім часом в мене відбувається щось, що мені дуже не подобається і навіть лякає.  

Я перевернулася на бік і трішки посперечавшись з собою, все ж потягнула руку до шухляди, звідки витягнула стару фотографію. Відносно стару, адже зроблена вона два роки тому. На ній була я, з доволі світлим волоссям, яке тепер вже втратило ту чарівність і легкість. Я змінила колір після двох місяців, як була зроблена фотографія.  

Це був Новий Рік, який я святкувала на вечірці в дівчини, яка влаштовувала їх щороку в цей день. Тільки тоді я була не сама, а зі своїм хлопцем, який на фотографії стояв біля мене, обіймаючи за талію і широко посміхаючись на камеру. Високий загорілий блондин з блакитними очима привертав увагу багатьох присутніх на вечірці. Але він ні на секунду не хотів відходити від мене...  
Дівчина в чорному платті і хлопець в білій сорочці і чорних джинсах. Здавалося, що в мене в очах застигло щастя і радість.  

Але не дарма існує думка, що щастя дуже крихке і розбити його можна в одну мить. Зламати, піти і забути. Так мало потрібно для того, щоб інша людина думала про тебе впродовж наступних місяців і корила себе, вважаючи, що це я у всьому винна.