Глава 2

Діана 

Ранок почався з криків молодших братів. Ті вирішили вигуляти собак, які не любили, коли малявки їх чіпали. Мабуть, пам’ятали, що коли близнюкам було по три роки, вони захотіли собі коней і почали мучити бідних собак. Сьогодні ж ті нелюди почали кричати щось на них, а собаки не хотіли слухатися цих бешкетників.  

Мачуха сварилася, але я не могла розібрати з ким саме, з собаками, чи своїми синочками.  

— Ммм...— роздратовано перевернулася на інших бік і приклала до вуха подушку, намагаючись зробити так, щоб не чути тих противних голосів. І це стосувалося всіх. 


В кімнаті царила темрява. Міцні штори не дозволяли сонцю проникнути всередину.  

Я знала, що вже треба вставати, так як телефон сповістив мене про це... Здається, хвилин п’ять тому... Піднімаю вищезгаданий предмет, щоб переконатися в своїх думках і... 

Підскакую на місці. Чорт! Я проспала! Цілих двадцять п’ять хвилин минуло! 

Я не встигну в душ, але хоч обличчя вмию і приведу спутане після ночі волосся в порядок. Забігла в свою ванну і відразу взялася за зубну щітку. Треба поквапитись, якщо хочу, щоб водій мене відвіз. А я хочу, інакше не встигну дістатися коледжу.  


З дзеркала на мене дивилася доволі красива дівчина дев’ятнадцяти років. Голубі очі здавалося втратили свою колишню яскравість і почервоніння намагалося сказати, що їхня владарка плакала. Втім, хороший тональний крем вміє маскувати багато недоліків. Якщо не всі.  

Я сама випрямляла волосся утюжком і думала, що краще вдягнути, коли в кімнату заглянула мачуха.  

Вона як завжди виглядала прекрасно. Червоний костюм підкреслював струнку, зароблену в фітнес клубах і на дієтах, фігуру. Волосся хвилями спадало на плечі, витончений макіяж додавав жіночності її образу. Жодної помилки. В неї все має бути ідеально.  


— Ти запізнюєшся, — повідомила.  
— Я знаю, — стиснула зуби і відвернулася.  

Кетрін старша від мене на десять років. Десять! Татко вміє вибирати тих, кому потрібні лише гроші і стовідсоткова забезпеченість. Не думаю, що вона колись приховувала свої мотиви, витрачаючи величезні суми за один похід по магазинах з подругами. Хоча, які вони їй подруги... Дружини бізнесменів, яким потрібно триматися в одному колі. Тільки-но хтось з них втратить свій статус, як про неї більше не згадують, ніби тої ніколи і не було.  


— Поквапся. Сьогодні я тебе відвезу, — повідомляє і вже хоче піти та я затримую її наступним питанням.  
— Чому це ти? Де Девід?  
— Твій тато сказав йому поїхати за твоєю бабусею, яка сьогодні приїжджає, якщо ти не забула, — з доріканням промовляє.  


Вона ж в нас така правильна... Аж нудить. Не те, яка вона ідеальна, а те, як майстерно їй вдається обманювати тата вже який рік.  

Раптом на обличчі з’являється посмішка. Кетрін злегка змінюється в обличчі, не знаючи, що від мене чекати.  

— Добре, — повільно погоджуюсь, — Ти відвезеш мене.  

Вона на мить здається здивованою та потім відразу знову бере себе в руки.  

— Кхм... Збирайся.  

Гучно стукаючи каблуками вийшла з кімнати.  

Я помастила губи блиском, нанесла свої улюблені солодкі духи з ароматом яблука на зап’ястя і шию, розтерла та підморгнула своєму відображенню.  

Не передчуваючи нічого поганого, спустилася на перший поверх. Пощастило, що тато будучи хорошим архітектором, сам спроектував цей дім. Не можу сказати правда, що тут видна жіноча рука, можливо, це тому, що Кетрін плювати як виглядає будинок. Все одно є кухарка, яка дбає і про те, щоб клінінг в нас був не рідше двох разів на тиждень, дві гувернантки, які терплять тих демонів і водій. То чому про будинок має хвилюватися Кетрін, коли є стільки тих, хто по професії повинен цим займатися? 

Жінка сиділа в машині, фарбуючи губи. На задньому сидінні мінівена вже бісилися близнюки. Яка честь, мені залишили місце спереду.  

Хотілося фиркнути та я стримала свій порив. Потім не хочу отримати на горіхи від тата.  


«Школа економіки», куди мене запхав мій рідний батько, знаходилася доволі далеко від нашого дому. Взагалі, ми жили в невеличкому селищі, де вся територія була під охороною і нікого того, хто не є жильцем тут вони не пропускали. Ось це і було величезною проблемою, адже навіть до школи доводилося постійно їхати з кимось, а не на автобусі. Хоча такий вид транспорту я не люблю, тож тут мені все підходило.  


— Ти сьогодні до якої? — поцікавилася Кетрін, прикрикнувши на дітей, щоб не верещали.  
— Мене Леслі підвезе додому, — обманула, щоб вона не приставала зі своїми вічними і нескінченними питаннями.  
— Вона...— зам'ялася жінка в нерішучості, — Не найкраща компанія для тебе.  

Могла б і змовчати. Кетрін постійно лізла до мене зі своїми порадами, які як вона думала, мені потрібні. Але чорта з два!  

— А ти для тата і що робитимемо? — повернулася до неї, уважно дивлячись на її реакцію.  


Кетрін зжала губи в тонку лінію і нічого не відповіла. Лише зупинившись біля коледжу крикнула типове: «Гарного дня» та я просто махнула рукою.  


На дворі така спека стояла, що я пожаліла про свій вибір одягу. Вузькі сині джинси та футболка з якимось написом не рятувала від сонця. Краще б одягнула плаття і запізнилася... Але ні. Запізнюватися я не люблю. Привикла цінувати свій і чужий час.  

Я пришвидшилась, коли кинула погляд на наручний годинник, який показував, що якщо не поквапитися то я точно запізнюсь.  

Я саме дійшла до повороту і завернула, коли випадково в когось врізалась, боляче вдарившись носом.    


— Чорт! — не стрималась і приклала руку до носа, пробуючи чи він цілий, біль була нещадна.  
— Ліса! — несподівано почула незнайомий голос.  

Він належав загорілій брюнетці з довгою косою, а зверталася вона до не дуже високої дівчини, яка піднімала з підлоги свої зошити. Її руде волосся, ховало обличчя, хоч воно(волосся) і було коротке.  

Врешті вона випрямилася і суворо глянула на мене.  

— Вчися ходити, — сказала дівчина і поправила свій рюкзак.  

Я ж мала в руках лише сумку і добре, що нічого не встигла витягнути, тому все було в порядку.  

— Вчися дивитися перед собою, а не під ноги, — теж не залишилась в стороні я.  

Довкола зібрався народ, якому було цікаво через, що ми зупинилися.  

— Деколи краще дивитися під ноги, ніж задирати ніс так високо, що не бачиш людей, — відповіла руда і вже хотіла піти, як раптом перед нею став якийсь невисокий хлопець зі світлим волоссям і почав щось говорити. 


Подруга поруч із нею похитала головою і забрала в тої з рук сумку, якою незнайомка здається планувала забити того, хто став на її шляху.  


Я б подивилася, що там буде далі, але тепер точно знала, що запізнилася, тому з понурим виглядом поплелася в свій корпус, де проходила потрібна лекція.  

Стоячи біля дверей я не наважувалася зайти всередину. Ненавиджу, коли все йде не так! І це через якусь дурепу!