Глава 1

Аліса

Якби я була письменницею, неодмінно написала б нашу історію в жанрі трилеру або детективу, хоч більшість "свідків" зі мною не погодяться. Те, що сталося, змінило життя багатьох людей і на жаль не всіх на краще.  


Мене доля з’єднала з дивними особистостями, цікавими друзями і найкращим хлопцем. Хоча, це брехня, він не найкращий, але таким його бачила більшість.  

Тепер, згадуючи те літо ми всі з посмішкою проводимо свої історії і сміхом закінчуємо більшість наших пригод. Не обходиться і без сліз в певних моментах та все ж це залишиться у нашій пам’яті, як урок, який чомусь навчив, когось забрав і щось довів.  

Словом, ця історія почалася в середині останнього місяця весни — травня. Коли на дворі вже все позеленіло і невпинно погода говорила, що скоро літо, канікули і зустріч з батьками. Студенти, які жили в інших містах, а таких у нас було вдосталь в «Школі економіки», вже пакували речі. Багато бігали по корпусу нашого славного коледжу, який чомусь і досі має назву школи. Втім, це місце престижне і тому тут навчаються в основному діти багатих батьків. Та все ж в нас є програми, які дозволяють отримати повну або часткову стипендію, яка оплачує навчання. Це не позбавляє інших проблем, оскільки за гуртожиток теж потрібно платити та все ж, це покращує наше становище. Я сама навчаюся по такій програмі і завдяки високим балам, які я буквально вистраждала сидячи ночами з лампою, що світила на конспекти і вивчаючи різні аспекти фінансів. Я не жалію, адже сама обрала собі такий спосіб навчання, замість того, щоб вчитися вдень, я гуляла з подругами, а вже ввечері доводилося сидіти і кліпати очима, намагаючись не заснути.  

Зараз, стоячи біля аудиторії, де проходить лекція по міжнародній торгівлі, я намагалася порахувати скільки ще залишилось до кінця. Екзамени ми здаємо на початку червня, після чого можна повертатися додому.  

Я поправила своє коротке волосся, яке ледь діставало до пліч і витягнула пляшку мінералки з маленького чорного рюкзака. Ми чекали, коли піде одна група і відразу зайдемо за ними. Треба буде ще перечитати конспект перед тим як почнеться лекція.  


— Аліса! — крикнула моя сусідка по кімнаті. За щасливим збігом обставин вона навчалася в тій же групі, що і я, тому мені було не так страшно на першому курсі.  
— Чого ти кричиш? — позіхнула я тому, що як і завжди не виспалась. Ще би потягнутися та боюсь мій білий топ задереться вище, ніж потрібно.  
— Боялася, що ти зайдеш без мене, — хмикнула, я поглянула на двері і ніби сказала, що зараз там «зайнято». — Ой, добре, — махнула рукою і перейшла до суті, — Я сьогодні йду на побачення з Крістіаном, — щасливо пищить, я усміхаюсь дивлячись на цю ненормальну.  

Вайлет або, як ми її кличемо — Вейлі нагадувала маленьку пташку. Вічний щебет, маленька і швидка, що іноді за нею не поспіваєш. Я вже звикла, адже сама, як зрозуміла була така. Тільки характер в мене гірший, Вейлі добра, а я такою себе назвати не можу.  

Дівчина корчить смішні пики чим заставляє усміхатися ще ширше.  

— Така жара, — рукою махає перед обличчям, вдаючи, що це віяло. Вона вирішує переплести свою довгу косу, — Добре, що в тебе коротке волосся, менше паришся.  
— Тобі ніхто не мішає підстригтися, — нагадую.  
— Неправда, — майже відразу надувається горобчик.  

І то правда. В сім’ї Вейлі всі жінки носять зачіски з довгим волоссям. Її мама дуже сувора в цьому питанні, тому і не дозволяє доньці стригтися.  


Сонце справді пекло неймовірно. Проходячи це вікно, яке було відкрите та пробираючись до дверей аудиторії, воно ніби насміхалися, мовляв: «Ха! Я на вулиці разом з дітьми буду грати в футбол, а ви тут пиліться, як книжки в бібліотеці, куди я не так часто потрапляю».  

Раділа я в цей момент тільки тому, що косметикою сьогодні знехтувала. Уявляю, як воно все могло потекти... Фу. Тим більше я не люблю це відчуття на шкірі, малююсь тільки, коли в цьому справді є необхідність або ж я так хочу.  


— Будеш? — запропонувала воду.  

Подруга кивнула, я віддала пляшку і залізла в телефон.  

— І тобі не жарко? — дивується сусідка, дивлячись на мої чорні джинси.  

Сама вона в коротких шортах і топі на бретельках, що підкреслює її худеньке тіло кольору слонової кістки.  

— Жарко, — зітхаю, згадуючи, що шорти я ще не купила. Хіба ті, що з минулого року залишилися, але вони вже не так сильно мені подобаються. Та й по правді... Вони маленькі, чорт забирай!  

Нашу розмову припинили студенти, які вийшли з аудиторії з сумними обличчями. Мабуть, старенький професор зовсім замучив їх. Та сама участь чекає тепер і нас.  

Ми заходимо, я і Вейлі йдемо на самий кінець. Звідти не так зручно слухати, але є шанс поспати, а потім можна переписати лекції в когось з наших.  

Наша група доволі дружна. Майже порівну як дівчат, так і хлопців і практично всі однолітки. Різниця, якщо є то незначна.  

Якимось чином в нас не опинилося діток з «золотими ложками». Можливо, саме завдяки цьому тут ніхто не ділився на більш популярних і менш. Всі рівні. Мені було комфортно в такій групі.  

Сьогодні в мене були дві лекції за розкладом і потім я відправлюсь на роботу. Все дратувало, дуже хотілося спати, що я і зробила, поклавши голову на парту і намагаючись викликати собі якийсь хороший сон. 
Але я думала про те, як би скоріше опинитися в кімнаті в гуртожитку. Мабуть, сьогодні ми обійдемося без книг на ніч. Спати по дві години не круто.  

Настрій до кінця дня зіпсувався остаточно. Викладач вирішив, що ми писатимемо тест в середу, тоді, коли в нас стоять ще два інших. Причому перерва між ними буде в п’ять хвилин. Прекрасно.  

Разом з Вейлі я йшла в бібліотеку, щоб здати літературу, яку брала на цей семестр. Хотілося скоріше літа, щоб повністю відновити сили в містечку, де я виросла. Хоча, плани в мене досить великі і, щоб їх здійснити треба закінчити цей семестр без проблем.