Розділ 10. Магія та випробування

 Магія та випробування
Після тієї ночі тиша стала іншою.
Вона більше не була спокійною — у ній відчувалося напруження, ніби сам світ затамував подих. Будинок, у якому перебувала Ельвіра, ніби перестав бути звичайним. Стіни інколи тремтіли, свічки гасли без вітру, а повітря ставало важким, як перед грозою.
Адиль слабшав із кожним днем.
Він усе ще усміхався, усе ще говорив, що все добре, але Ельвіра бачила правду. Його кроки стали повільнішими, крила частіше зникали, наче він більше не міг утримувати свою справжню форму.
— Це через мене… — тихо сказала вона одного разу, сидячи поруч із ним у саду.
— Ні, — відповів він м’яко. — Це через мій вибір. І я б зробив його знову.
Вона стиснула його долоню, відчуваючи між ними дивне тепло — нову магію. Вона жила не в повітрі, не в словах, а між їхніми серцями.
Того вечора небо потемніло різко.
Хмари зімкнулися, наче величезні крила закрили світло. Вітер зірвав листя з дерев, і простір перед ними розірвався, наче тканина.
З розлому спустився Люмінар.
Його крила розкривалися повільно, важко, як темна буря. У їхніх тінях мерехтіли знаки давнього закону. Його погляд був холодним, але в глибині читалася не ненависть — обов’язок.
— Ти порушуєш рівновагу, — промовив він, дивлячись на Адиля. — Ти порушуєш закон Небес.
Адиль встав, незважаючи на слабкість.
— Я врятував життя, — сказав він. — І обрав любов.
— Любов не виправдовує руйнування світів, — відповів Люмінар. — Ти пов’язав ангельську сутність зі смертною. Наслідки торкнуться не лише тебе.
Ельвіра зробила крок уперед.
— Якщо є вина, вона і моя теж, — сказала вона. — Не смійте судити його одного.
Люмінар перевів погляд на неї.
— Ти вже частина сили, яку не розумієш, — промовив він. — Саме тому ти маєш пройти випробування.
Він підняв руку — і світ навколо спотворився.
Сад зник.
Земля під ногами перетворилася на туманний простір, де не існувало ні часу, ні напрямку. Навколо виникли ілюзії — страхи, біль, сумніви.
Ельвіра побачила себе одну — без Адиля, у холодній тиші.
— Він помре через тебе, — лунав голос з порожнечі.
Адиль же бачив Небеса, що закривалися перед ним назавжди.
— Ти зрадив своє призначення, — шепотіли тіні. — Ти недостойний крил.
Ілюзії тиснули, ламали, тягнули назад.
Ельвіра впала на коліна.
— Я не впораюся… — прошепотіла вона.
Але раптом вона відчула тепло.
Не магію — його присутність.
— Дивись на мене, — роздався голос Адиля. — Не на страх. На нас.
Вона підняла очі — і побачила його, справжнього, а не ілюзорного. Їхній зв’язок спалахнув світлом, чистим і живим. Він був слабким, але щирим.
Ілюзії почали тріскатися.
— Ми довіряємо один одному, — сказала Ельвіра, піднімаючись. — І це реальніше будь-якого страху.
Світло між ними розрослося, переплітаючись, ніби дві душі згадували одна одну з минулих життів.
Люмінар спостерігав мовчки.
Коли ілюзії розсипалися, світ повернувся.
Небо все ще було темним, але вітер стих.
— Ви пройшли перше випробування, — промовив він. — Але попереду будуть інші. Болісніші. Жорсткіші.
— Ми готові, — відповів Адиль.
Люмінар уважно подивився на нього.
— Ти втрачаєш силу. Якщо зв’язок посилиться, ти можеш впасти.
Ельвіра стиснула руку Адиля.
— Тоді я стану його крилами, — сказала вона тихо.
Вперше Люмінар замовк надовго.
— Магія між вами змінила структуру долі, — нарешті сказав він. — Тепер вас перевірятиме не Небо… а сама Темрява.
Він зник, залишивши після себе тремтіння в повітрі.
Ельвіра подивилася на Адиля.
— Мені страшно, — зізналася вона.
Він усміхнувся, втомлено, але тепло.
— Значить, ти жива. А поки ми живі — у нас є шанс.
І десь далеко, за межею світла, хтось уже відчув їхній зв’язок.
Випробування тільки починалися.