Розділ 8. Втручання Кайдена

Сад цієї ночі був тривожним.
Квіти й досі світилися в місячному сяйві, але їхнє світло здавалося слабшим, ніж раніше — ніби сама земля відчувала наближення лиха. Повітря завмерло, і навіть дерева мовчали — не шепотіли, не дихали, наче затаїлися.
Ельвіра йшла знайомою стежкою повільно. Після пророцтва Селени в її серці оселилося важке передчуття. Щоночі вона боялася, що це буде їхня остання зустріч з Адилем. І щоночі — сподівалася, що помиляється.
Та цього разу біля фонтану на неї чекав не він.
Кайден стояв у тіні старого дерева. Місячне світло падало на його обличчя, роблячи риси гострішими, дорослішими. У ньому більше не було тієї легкості, що колись — лише рішучість і біль, який він надто довго носив у собі.
— Кайден?.. — тихо промовила Ельвіра, зупиняючись.
Він обернувся. У його погляді не було докору — тільки втома й любов, що не зникла попри все.
— Я знав, що знайду тебе тут, — сказав він. — Це місце… воно належить тобі. І йому.
Ельвіра відчула, як стислося серце.
— Ти не мав приходити, — прошепотіла вона.
— Я мусив, — відповів він. — Якщо не тепер — то ніколи.
Він підійшов ближче, обережно, ніби боявся її сполохати. Його кроки були людськими — важкими, справжніми. І в цьому була особлива сила.
— Я довго робив вигляд, що розумію, — продовжив Кайден. — Робив вигляд, що відпускаю. Але правда в тому, що мовчання стало болючішим за слова.
Він простягнув руку й торкнувся її пальців. Легкий дотик, сповнений тепла.
— Ельвіро… я люблю тебе.
Ці слова пролунали не як зізнання — радше як істина, яку він більше не міг приховувати.
Ельвіра заплющила очі. Серце забилося швидше, але не від надії — від болю.
— Ти був для мене світлом, — тихо сказала вона. — Ти тримав мене, коли я падала. Ти повертав мене до життя.
Кайден сумно усміхнувся.
— Але?
Вона подивилася йому в очі.
— Моє серце вже належить іншому.
Тиша між ними стала густою.
Кайден не відсмикнув руку одразу. Він ніби чекав, що світ зміниться, що її слова виявляться помилкою. Але цього не сталося.
— Я знав, — нарешті сказав він. — Просто хотів почути це від тебе.
Він відпустив її руку й зробив крок назад.
— Він не людина, — додав Кайден. — Але він — твій вибір.
У цю мить повітря здригнулося. Світло в саду посилилося, і з тіні з’явився Адиль. Його крила були напружені, погляд — насторожений.
— Я не хотіла, щоб ти це бачив, — сказала Ельвіра, відчуваючи, як біль стискає груди.
Кайден подивився на ангела спокійно, без ненависті.
— Я прийшов не битися, — мовив він. — Я прийшов відпустити.
Адиль мовчки схилив голову. В його погляді було повагу.
— Ти справді її кохаєш, — сказав ангел. — Це рідкість навіть серед Небес.
Кайден гірко всміхнувся.
— Тоді захисти її, — промовив він. — Бо якщо з нею щось станеться… я ніколи собі цього не пробачу.
Він повернувся до Ельвіри.
— Іноді любов — це залишитися, — тихо сказав він. — А іноді — піти, щоб не зруйнувати того, кого кохаєш.
Він зробив крок геть від світла саду.
— Але знай, — додав, не озираючись. — Якщо настане день, коли тобі знадобиться людина… я буду поруч. Навіть якщо ти ніколи не обереш мене.
І він пішов.
Сад знову наповнився тишею. Але тепер у ній було щось інше — слід людського серця, яке торкнулося долі й не зламалося.
Ельвіра стояла нерухомо. Сльози котилися по щоках, та вона не витирала їх.
— Ти страждаєш через нього, — тихо сказав Адиль.
— Так, — чесно відповіла вона. — Бо його любов була чистою. І справжньою.
Адиль обійняв її, розправляючи крила навколо, немов захищаючи від усього світу.
— Його втручання не було помилкою, — сказав він. — Люди теж впливають на долю. Іноді сильніше, ніж Небеса.
Десь високо, за межами саду, Люмінар відчув сплеск.
— Смертний увійшов у лінію пророцтва, — холодно промовив він. — Це ускладнює фінал.
Ауреліус, що стояв поруч у золотому сяйві, тихо відповів:
— Або дає світові шанс.
Внизу Ельвіра притулилася до Адиля, відчуваючи, як вибір стає дедалі важчим. Людське серце, небесна любов і пророцтво спліталися у вузол, який незабаром доведеться розрубати.
І ніч, здавалося, знала про це.
Якщо хочеш, я можу перекласти всю книгу українською в одному стилі, або зробити літературно-редакторську версію — ще більш красиву й емоційну 💙✨