Розділ 7 — Вибір, що змінює долю

Сутінки огортали світ м’яким світлом.
Небо було спокійним.
Занадто спокійним.
Ельвіра стояла на тій самій скелі, де все колись почалося.
Вітер грав її волоссям, але цього разу вона не тремтіла.
Вона змінилася.
Вона стала сильнішою.
Але разом із силою прийшло і розуміння.
Ціна ще не сплачена.
— Ти знову думаєш про це, — тихо сказав Адиль, підходячи ближче.
Вона не обернулася.
— Якщо я не зможу втримати баланс…
Він перебив її:
— Ти зможеш.
Вона похитала головою.
— А якщо ні?
Тиша.
Важка.
Чесна.
— Тоді я буду поруч, — сказав він.
Вона повернулася до нього.
— Навіть якщо це буде означати…
Її голос затремтів.
— Що ти втратиш мене?
Адиль подивився їй в очі.
— Я вже обрав.
Він зробив крок ближче.
— І не відступлю.
Їхні руки з’єдналися.
І в цю мить…
Світ здригнувся.
Небо різко потемніло.
Вітер посилився.
І простір навколо розірвався світлом і тінню.
— Почалося… — прошепотіла Ельвіра.
Перед ними з’явився Морвен.
Але цього разу…
він був не один.
Тіні за його спиною рухалися, набуваючи форми.
— Настав час, — сказав він.
Адиль розкрив крила.
— Для чого?
Морвен подивився на Ельвіру.
— Для її вибору.
Тиша стала глухою.
— Світло… чи темрява, — продовжив він.
— Я не обиратиму, — відповіла вона твердо.
Його усмішка стала ширшою.
— Ти вже обираєш.
І в цю мить сила всередині неї здригнулася.
Різко.
Болюче.
Дві частини почали тягнути її в різні сторони.
Світло.
І темрява.
— АДІЛЬ…
Він одразу схопив її.
— Тримайся!
— Ти не зможеш допомогти, — сказав Морвен.
Його голос став гучнішим.
Сильнішим.
— Це її битва.
Ельвіра впала на коліна.
Сила вирувала всередині неї.
— Я… не… здамся…
Світло спалахнуло.
Темрява відповіла.
І в цю мить…
вона зробила вибір.
Вона підняла голову.
Її очі сяяли.
Не світлом.
Не темрявою.
Чимось новим.
— Я обираю… себе.
Тиша.
Повна.
Абсолютна.
І потім…
Вибух енергії.
Але цього разу…
він був іншим.
Баланс.
Чистий.
Сильний.
Морвен відступив на крок.
Вперше — по-справжньому.
— Неможливо…
Ельвіра піднялася.
Спокійна.
Сильна.
— Я не твоя темрява.
Вона зробила крок вперед.
— І не просто світло.
Ще один крок.
— Я — баланс.
Світ навколо здригнувся.
Тіні розсипалися.
Морвен зник у темряві.
Тиша повернулася.
Але тепер вона була… новою.
Адиль підійшов до неї.
— Ти це зробила…
Вона подивилася на нього.
І вперше за весь час…
по-справжньому усміхнулася.
— Ми це зробили.
Він обійняв її.
І в цю мить…
світ став іншим.
Бо баланс було знайдено.
Але…
десь глибоко…
ця історія ще не закінчилася.