Розділ 6 — Баланс сили

Ніч більше не була просто темрявою.
Вона стала випробуванням.
Після всього, що сталося, Ельвіра змінилася. Вона більше не тікала від своєї сили.
Вона вчилася її приймати.
Ліс за містом став їхнім притулком. Там, серед старих дерев і шепоту вітру, вона тренувалася разом із Адилем.
— Не борися з нею, — сказав він. — Відчуй її.
Ельвіра стояла із заплющеними очима.
Світло піднімалося з її серця.
Тепле.
Живе.
Але за ним…
Йшла тінь.
Холодна.
Небезпечна.
— Я відчуваю обидві… — прошепотіла вона.
— І це нормально, — відповів Адиль.
Вона відкрила очі.
І вперше… не злякалася.
Вона підняла руку.
Світло спалахнуло.
І поруч із ним — темрява.
Але цього разу вони не знищували одне одного.
Вони… співіснували.
— Я можу це контролювати…
Адиль усміхнувся.
— Я ж казав.
Але раптом…
Повітря змінилося.
Знайоме відчуття холоду.
Ельвіра різко напружилася.
— Він поруч…
Тіні між деревами ворухнулися.
І з них повільно вийшов Морвен.
— Вражає, — сказав він спокійно.
Адиль одразу став перед Ельвірою.
— Не наближайся.
Морвен лише усміхнувся.
— Я й не збираюся.
Його погляд був спрямований тільки на неї.
— Ти швидко вчишся.
Ельвіра стиснула руки.
— Чого ти хочеш?
Він нахилив голову.
— Щоб ти перестала боротися.
— Ніколи.
Морвен зітхнув.
— Ти досі не розумієш…
Він підняв руку.
І в ту ж мить Ельвіра відчула біль.
Різкий.
Глибокий.
Вона впала на коліна.
— Ти частина мене, — сказав Морвен. — І чим більше ти опираєшся…
Він зробив паузу.
— Тим болючіше буде.
Адиль кинувся до неї.
— Зупини це!
— Змусь мене, — холодно відповів Морвен.
І в цю мить…
Ельвіра підняла голову.
Її очі засяяли.
Світло і темрява разом.
— Досить.
Сила вибухнула з неї — рівна, стабільна.
Не хаотична.
Контрольована.
Хвиля енергії відштовхнула Морвена назад.
Вперше.
Його усмішка зникла.
— Цікаво…
Ельвіра піднялася.
— Я не твоя.
Вона зробила крок вперед.
— І ніколи нею не буду.
Тиша.
Потім…
Морвен повільно усміхнувся знову.
— Побачимо.
І зник.
Ліс знову став тихим.
Але тепер…
це була інша тиша.
Тиша перед бурею.
Ельвіра повільно видихнула.
— Це ще не кінець…
Адиль подивився на неї.
— Це тільки початок.
Вона кивнула.
І вперше…
не зі страхом.
А з готовністю.