Розділ 5 — Ціна світла

Ранок більше не приносив спокою.
Світ прокидався, але для Ельвіри час ніби зупинився між ударами серця.
Вона сиділа на краю ліжка, дивлячись у підлогу. Її руки були спокійні… занадто спокійні після тієї ночі.
А всередині — буря.
— Як ти? — тихо запитав Адиль.
Він стояв поруч, але не наближався одразу.
Наче боявся… не її.
А того, що може знову прокинутися.
Ельвіра повільно підняла очі.
— Я відчуваю його.
Тиша.
Ці слова повисли в повітрі важче за будь-який страх.
— Де?
Вона приклала руку до грудей.
— Тут. Постійно.
Адиль стиснув кулаки.
— Ми знайдемо спосіб…
— Ні, — перебила вона тихо. — Ти не розумієш.
Вона піднялася.
— Це не просто сила.
Крок вперед.
— Це… частина його волі.
Крок ще ближче.
— І вона хоче вирватися.
Раптом її тіло здригнулося.
Подих обірвався.
— Ні… не зараз…
Повітря навколо різко потемніло.
Світло згасло.
І холод знову повернувся.
— Ельвіро!
Адиль кинувся до неї — але цього разу все сталося швидше.
Темрява вирвалася миттєво.
Сильніше, ніж раніше.
Вона не просто оточила її.
Вона… проникла глибше.
Очі Ельвіри знову змінилися.
Але тепер — майже повністю.
— Ти досі борешся… — прошепотів голос.
Адиль завмер.
— Морвен…
— Так, — відповів він через неї. — І цього разу… я не відступлю.
Ельвіра різко підняла руку.
І хвиля темної енергії вдарила прямо в Адиля.
Його відкинуло назад.
Він упав, але одразу піднявся, важко дихаючи.
— Я не буду з тобою битися!
— Але вона — буде, — холодно відповів голос.
І вона знову рушила вперед.
Швидко.
Небезпечно.
Кожен її рух був сильнішим, ніж раніше.
Адиль ледве встигав захищатися.
Світло його крил вже не просто захищало — воно тріщало під тиском.
— Ти шкодиш їй! — закричав він.
— Ні, — відповів Морвен. — Я звільняю її.
Удар.
Ще один.
Світло слабшало.
І тоді…
Адиль раптом опустив руки.
Захист зник.
Ельвіра завмерла на мить перед ним.
— Що ти робиш?..
Його голос був тихим.
— Якщо це єдиний спосіб дістатися до тебе…
Він зробив крок ближче.
— Тоді я не буду боротися.
Темрява завмерла.
— Ти помреш, — прошепотів Морвен.
— Якщо треба — так, — відповів Адиль.
І в цю мить щось змінилося.
Всередині неї.
Глибоко.
Дуже глибоко.
— НІ!
Крик вирвався з її грудей.
Справжній.
Живий.
Її.
Темрява здригнулася.
— Ти не маєш права… — прошепотіла вона.
Її руки затремтіли.
Сила розкололася.
Світло прорвалося крізь темряву — сильніше, ніж будь-коли.
— Це МОЄ тіло!
Вибух.
Світло заповнило кімнату.
Темрява відступила.
Різко.
Болюче.
Ельвіра впала.
Адиль підхопив її, ледве тримаючись на ногах.
Його дихання було важким.
Світло навколо нього майже згасло.
— Ти… жива…
Вона відкрила очі.
Сльози потекли по щоках.
— Ти міг померти…
Він ледь усміхнувся.
— Але не помер.
Вона схопила його за руку.
— Не роби так більше…
— Я не можу обіцяти, — тихо відповів він.
І це було чесно.
Десь далеко…
Морвен стояв у темряві.
Його вираз більше не був спокійним.
— Вона стала сильнішою…
Ердан подивився на нього.
— Це проблема.
Морвен повільно похитав головою.
— Ні…
Його очі спалахнули.
— Це означає, що час сказати їй правду.
Назад…
Ельвіра притулилася до Адиля.
— Чому саме я?..
Тиша.
І раптом…
голос.
Але тепер — інший.
Не холодний.
Глибокий.
Давній.
— Бо ти була обрана…
Ельвіра здригнулася.
— Хто це?..
Світ навколо на мить затремтів.
І перед ними з’явився слабкий силует.
Не темний.
І не світлий.
Щось… між.
— Я той, хто створив баланс, — сказав голос.
Адиль напружився.
— Це неможливо…
— Саме тому вона — ключ, — відповів силует.
Ельвіра не могла відвести погляду.
— Який ключ?..
Тиша стала глибшою.
— У тобі світло… і темрява, — сказав він. — І лише ти можеш вирішити, що переможе.
— А якщо я не зможу?..
Силует подивився прямо на неї.
— Тоді світ втратить баланс.
І зник.
Тиша.
Довга.
Важка.
Ельвіра повільно перевела погляд на Адиля.
— Це вже не просто про нас…
Він кивнув.
— Це про весь світ.
Вона стиснула його руку.
— Тоді ми не маємо права програти.
Він подивився їй в очі.
— І не програємо.
Але десь глибоко…
обоє розуміли.
Ціна цієї перемоги
може бути більшою, ніж вони готові заплатити.