Крила із попелу
Розділ 15 . Пісня
Коли Ларея з Сірріусом дісталися до перевалу Литора, день вже хилявся до заходу. Хмари лежали, як вовняні ковдри, а над ними — лише холодне сонце і уривчастий вітер.
— Дивись, — Сірріус зупинився. — Це він.
На кручі, спираючись на посох, стояв чоловік.
Літній, з довгою срібною бородою, в темно-синьому плащі.
Його очі були заплющені. Але ніби… бачили.
Він мовчав. І все навколо також.
Навіть вітер зупинив подих.
— Його звуть Ел’Шар, — прошепотів дракон. — Колись його голос міг спиняти бурі.
— Але він вибрав мовчання.
Вони підійшли ближче.
Ларея хотіла заговорити — але Ел’Шар підняв руку. Тихо.
І торкнувся каменю.
Камінь… задзвені́в.
Навколо них простяглася мелодія.
Але не було жодного звуку. Лише вібрація у грудях, у землі, в самому повітрі.
Образи почали з’являтись у повітрі, мов спогади, що заговорили:
– Древні крилаті народи.
– Палаючі неба.
– І Слово, що розділило світ на Пісню і Тінь.
Ел’Шар не говорив.
Він співав серцем.
Сірріус стояв нерухомо. Його шкіра блищала в ритмі.
— Це… справжнє. Не легенда.
Ел’Шар врешті відкрив очі. Вперше.
І звернувся до Лареї… думкою.
"Твоя пісня — не для лікування. Вона для пробудження.
Але перш ніж ти пробудиш когось — маєш сама прокинутись."
#2966 в Фентезі
Відредаговано: 06.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
