Крила із попелу
Розділ 14. Прородство
Коли Ларея відвела руки — її погляд затьмарився.
— Ти слабка, — сказав Сірріус, тримаючи її за плече. — Ти віддала щось…
Її голос став шорстким.
Права долоня залишилася злегка обвугленою.
Волосся потемніло на пасмо.
— Це… варте того, — прошепотіла вона. — Бо він знову живе.Вона підійшла до хлопчика, вклала йому в руку його дерев’яного птаха.
— Тепер твоя черга. Пам’ятай, як це — літати.
Наступної ночі сталося щось дивне.
Хмари над селом розійшлися.
Але не від вітру. Від страху.
Небо… відступило.
Здалеку було видно блиск.
Сяйво Протиіскри. Але не як тепло — а як холод, що ріже очі.
Сірріус розкинув крила.
— Це вона. Пісня дійшла до нього.
— І він боїться, бо не може її заглушити.
Старий скрижаль, знайдений серед уламків, розповідав:
"Прийде носій Іскри, що співає мовчки.
Й той, хто втратив крила, знову їх знайде…
Але перед світанком — заговорить ніч."
Сірріус прочитав і знизив голову.
— Це про нас.
— Про тебе, — прошепотіла Ларея. — Бо ти загубив щось… і шукаєш.
— Якщо я знайду… — тихо мовив він. — Чи зможу тримати?
На наступний день вони вирушили на Північ, до Склепу Голосу, де колись зберігалися всі пісні, які творили світ.
Але попереду — не просто дорога.
Попереду — зустріч з тим, хто втратив Іскру… і вижив
#2868 в Фентезі
Відредаговано: 06.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
