Глава 5

За тиждень прийшло повідомлення від батьків Айлін, що її батькові вдалось створити артефакт, котрий мав би магічно захистити її на випадок, якщо фенікса буде впольовано й через нього спробують дістатись до неї. Дід на пару з Феліксом намагались вмовити її зачекати, поки батьки прибудуть до замку у супроводі загону, що мав за ними вирушити, але Айлін вперлась, вимагаючи хоч якоїсь свободи пересування:

– Я не хочу все своє життя провести за стінами! Та зрештою! – гнівно зблиснула вона очима. – Ми цілком можемо вирушити разом з тим самим загоном. В чому проблема?

Дід, похитавши головою, лиш махнув, додавши, що відправить посилений загін. Фелікс скривився: йому не подобалась ця ідея, й він не знав – чому? Зсередини його гриз внутрішній неспокій.

– Я всього лиш хочу побачити цю лабораторію, – обвилась руками круг його стану дружина, зводячи на нього чисті невинні очі. – Ти ж знаєш, що це – моя друга слабкість після дизайну. Ну, ми ж не вдвох полетимо! – щільніше притиснулась до нього, тиснучи усіма можливими аргументами одразу.

– Гаразд, – неохоче здався Фелікс. – Від мене, щоб ні на метр не віддалялась! – опустив на неї сердитий погляд.

Скочивши навшпиньки, дружина тицьнулась цілунком в його губи й, крутнувшись, помчала до покоїв:

– Я швидко!

Не встиг він вийти зі столової слідом за нею, як повернувся її дід й простягнув два кулони з обсидіану:

– Одягнете обидва, – вклав йому в долоню підвіси. – Гротельники не наблизяться.

На обличчі Фелікса, мабуть, дуже відверто зобразилось питання, оскільки Конол продовжив:

– Їх всього два. Кілька років тому – створив один геній, але, на жаль, невдовзі загинув під час якогось свого експерименту. Віддасте Саолу – можливо, йому вдасться розібратись з їхньою конструкцією й почати виробляти масово, – він зітхнув. – Люди хоч спокійніше з міст будуть виходити й без супроводу.

За неповний місяць свого перебування у Скатхані, Фелікс зрозумів, що найбільшою проблемою для місцевих жителів дійсно є гротельники – летючі хижаки, на котрих діяв далеко не весь набор бойової магії. Більшість з цього набору їх тільки підсилювала. Щоб знищити монстра, треба було сполучити одразу три закляття: повітряне, вогняне й хаотичне. А, враховуючи, що плодились ці потвори дуже швидко, магічно винищити їх всіх – було практично нереально.

Поки він роздивлявся будову кулонів, підскочила Айлін:

– Я готова. Що це? – кивнула на підвіси.

Обійшовши дружину ззаду, Фелікс застібнув ланцюжок в неї на шиї:

– Захист від гротельників.

– О-о-о! – сміхотнула вона. – Дідусь переживає, щоби мною по дорозі не закусили?

– Правильно переживає, – кивнув він, розвертаючи її до себе обличчям. – З твоїми феноменальними здібностями дивно, що ще досі не з’їли.

– Ну, от дякую! – Айлін ображено підтиснула губи.

– Жартую! – кінчиком вказівного пальця злегка клацнув її по носі. – Хоча, інколи ти вмієш опинитись там, куди хотів би потрапити та не потрапиш так просто.

– То не я – воно само! – хмикнула вона й рушила до виходу на майданчик з аралезами.

Там на них вже чекали шестеро скатханців з замкового гарнізону. Двох з них Фелікс вже знав особисто, оскільки часто тренувався разом з ними. Ще чотирьох просто бачив. Один зі знайомців був офіцером штурмового загону: їх першими кидали на всі прориви людей Скаха Ліата з дорха на пару. Звали його Берос.

Айлін одразу ж кинулась до свого аралеза, обіймаючись з ним, на що той задоволено повискував, мінячись усіма можливими кольорами, що виблискували в його імлистому хутрі.

У повітря вони здійнялись, розташувавшись довкола Айлін, замикаючи її в центрі імпровізованого шестикутника. Фелікс летів поряд з нею. Берос вказав напрямок в бік південного заходу.

Хвилин за десять польоту, вони наблизились до білих скель, де зазвичай купчилась більша частина гротельників.

– Будьте уважними, – попередив офіцер. – Інколи ці тварі бувають дуже непередбачуваними.

Про це Фелікс знав: його попереджали про часом незрозумілу поведінку цих летючих потвор, наче хтось, чи щось змушувало їх поводитись нетипово. В такі моменти на них й магія практично не впливала, тому їх просто вбивали мечами, чи кинджалами.

Не встиг Берос договорити, як далеко спереду замайоріли одразу кілька цяток, що стрімко до них наближались. Фелікс придивився: це були гротельники й вони неслись до них, наче не було ніякого захисту.

Чоловіки щільніше оточили Айлін, продовжуючи шлях. На жаль, їм треба було саме в тому напрямку, звідки на них насувались десь з десяток гротельників. Фелікс подумки вже забракував кулони, що їм видав дід Айлін, але гротельники раптом змінили курс й зникли з-перед очей, що було дуже дивним.

Поки вони спостерігали за тим, як стрімко тікають місцеві почвари, почувся незрозумілий звук. Навіть не одразу вдалось усвідомити – звідки він йшов. Та, коли до Фелікса дійшло, було вже пізно: просто під аралезом, на котрому летіла Айлін, розчахнулась просторова діра, з якої вилетіло щось схоже на магічний аркан.

– Айлін, в сторону! – крикнув він, рвонувши до неї, та аркан вже встиг обвитись довкола її ноги.

Фелікс рвонув до дружини, але все відбулось настільки швидко, що вона навіть усвідомити не встигла сенс його слів, судячи з подиву на її обличчі. Він вже майже схопив її, але хтось з того боку діри виявився більш прудким, і її просто стягнуло з аралеза. Фелікс жбурнув закляття-лезо, намагаючись перерізати аркан, але діра миттю зімкнулась, наче чиясь ненажерлива пащека, проковтнувши Айлін.

Він був вже біля неї, але в момент, коли отвір просто щез, його так мотнуло й завертіло у вихорі, котрий відлетів магічною віддачею, що здавалось ніби відірвало крила. Біль чорно-червоною пеленою застив очі, прорізавши все тіло, й Фелікс каменем рухнув донизу. Десь там, ще далеко, тягнулись назустріч гострі скелясті шпичаки, готові розітнути, не залишаючи жодного шансу на порятунок, та не це зараз хвилювало його.