Глава 17: На порозі вибору

Ніч минула в тривожній тиші. Аріана не могла заснути, її розум наповнювали думки про те, що вони дізналися від Атароса. Те, що Темний володар був лише частиною набагато більшої загрози, змусило її відчувати себе загнаною в кут. Око Вогню було частиною цієї сили, і тепер вона знала, що її зв’язок із цим артефактом не просто випадковість.

На світанку вона вийшла на замковий балкон, де тепле сонячне світло заливало весь горизонт, освітлюючи долини й ліси, які оточували замок. Але за цією красою приховувалася тінь. Аріана могла відчувати її навіть тут — темрява нікуди не зникла.

Кейрон, як завжди, з’явився поруч із нею, мовчки спостерігаючи за її замисленим обличчям.

— Що ти відчуваєш? — тихо запитав він, не дивлячись на неї.

— Ніби стою на межі чогось незворотного, — відповіла Аріана. — Усі дороги ведуть до одного вибору, і я боюся, що можу прийняти неправильне рішення.

— Ми не знаємо, що на нас чекає попереду, але це не означає, що ти сама повинна нести цей тягар, — зауважив Кейрон, обертаючись до неї. — Ти не самотня.

Аріана зітхнула і подивилася йому в очі.

— Я знаю. Але якщо це моя доля, якщо я справді повинна бути тим ключем… Чи готова я до цього? Чи зможу я втримати силу, яка живе в мені, і не дати їй поглинути мене?

Кейрон наблизився до неї, взяв її за руку.

— Ти сильна, Аріано. Я бачив, як ти долала перешкоди, про які ніхто інший і не думав би. І я знаю, що ти впораєшся з цим. Темрява не зможе тебе перемогти, поки ти залишаєшся вірною собі.

Її серце калатало від його слів. Він завжди підтримував її, але цього разу його впевненість наче передавалася й їй.

— Дякую, Кейроне, — тихо сказала вона, відчуваючи, як трохи легше стає дихати. — Твоя віра в мене допомагає мені рухатися вперед.

— Ти не маєш мені дякувати. Я завжди буду поруч, — він усміхнувся, стискаючи її руку.

Весь день Аріана провела в підготовці до нових випробувань. Вони з Кейроном і Атаросом розробляли стратегію, як відстежити епіцентри магічної активності, що могли б вказати на темні сили, які збираються для атаки. Але щось тримало її увагу — відчуття, що артефакт і його сила все ще приховують від неї частину правди.

Вечоріло, коли Атарос запросив її в бібліотеку. Його обличчя було стриманим, але погляд серйозний.

— Я знайшов дещо важливе, — сказав він, коли вона зайшла до кімнати.

Аріана сіла поруч із ним за великим столом, де лежав древній сувій. На ньому були зображені ті самі руни, що й на стінах печери. Атарос розгорнув сувій і показав їй одну з рун, яка виділялася серед інших.

— Це символ долі, — пояснив він. — В древніх текстах говориться про те, що артефакт, Око Вогню, призначений для того, хто має стати “Тим, хто стримуватиме і руйнуватиме”. Але проблема в тому, що обидва шляхи можуть бути переплутані.

— Що це означає? — запитала Аріана, спантеличена.

— Ти можеш або зупинити темряву, або випадково звільнити її остаточно, — відповів Атарос, дивлячись їй просто в очі. — Це тонка межа. І саме тому твій вибір так важливий. Ти повинна знати, коли діяти, і коли стриматися.

Це відкрило для Аріани новий рівень розуміння її місії. Вона не просто боролася з темрявою — вона була ключем до того, як цю битву завершити. Але найменша помилка могла б коштувати всього.

— Я повинна прийняти цей вибір, — тихо промовила Аріана, відчуваючи вагу своїх слів.

Атарос кивнув.

— Так. Але ти маєш знати, що ми будемо поруч, щоб допомогти тобі. Жоден вибір не робиться наодинці.

Аріана подивилася на символ долі, що мерехтів у світлі свічок, і зрозуміла, що її справжнє випробування ще попереду. Вона знала, що темрява вже не просто чекає на свій шанс. Вона готувалася до вирішального моменту.

Тієї ночі вона вирішила піти до артефакту, який зберігався в захищеному приміщенні під замком. Вона повинна була зустрітися зі своєю долею віч-на-віч.

Коли Аріана ввійшла до зали, артефакт вже світився червоним світлом, наче відчуваючи її наближення. Вона підійшла до нього, а її серце почало битися частіше. Вона простягнула руку до Ока Вогню, відчуваючи пульсуючу енергію всередині.

У цю мить усе навколо затихло. Простір здавався зупиненим, і вона опинилася одна зі своїми думками. Вогонь усередині артефакту ожив, і вона відчула, як її сила злилася з ним.

— Ти готова? — почувся голос із глибини її свідомості.

Аріана завмерла. Вона не знала, чи це була її власна думка, чи поклик Ока Вогню. Але відповідь була ясною.

— Я готова, — прошепотіла вона.

Вона розуміла, що більше не буде дороги назад. Темрява чекала свого часу, але тепер усе залежало від її рішень. Тепер починалася остання гра, і на кону було все.