Глава 5: Кам’яні стежки і полум’яні душі

Гори Драконів здавалися неприступними, як величезні кам’яні велетні, що піднімалися в хмари. Вітер був холодним і пронизливим, наче попереджав кожного мандрівника про небезпеку, яка ховалася серед скель. Аріана відчула, як кожен її крок ставав важчим. Кам’янисті стежки були нерівними, а їхні вигини нагадували змій, що ховалися в темряві.

Кейрон йшов попереду, майже беззвучно рухаючись вперед. Аріана намагалася не відставати, але відчувала, як втома охоплює її. Вона не звикла до таких важких подорожей, і гори вимагали значно більше зусиль, ніж вона очікувала.

— Ми вже близько? — запитала вона, коли вони зупинилися на короткий перепочинок біля вузького кам’яного виступу.

Кейрон обернувся до неї. Його обличчя було спокійним, але вона помітила сліди втоми в його очах.

— Ще трохи. Але гора — це лише перша перешкода. Найскладніше ще попереду.

Аріана здригнулася від його слів. Вона знала, що ця подорож буде непростою, але тепер відчувала, як кожен крок наближав її до чогось значно більшого і страшнішого, ніж вона могла собі уявити.

— І що нас чекає далі? — спитала вона, намагаючись зібрати сили.

— Дракони, — відповів Кейрон, дивлячись у далечінь. — Але не всі з них будуть раді бачити тебе. Деякі досі не вірять у пророцтво, і можуть спробувати випробувати твою силу.

Аріана відчула, як її серце почало битися частіше. Випробування? Чи готова вона до цього? Вона ледь навчилася контролювати свою силу, і тепер їй належало зустрітися з драконами, які, можливо, захочуть перевірити її здатність бути обраною.

— Що, якщо я не зможу? — її голос був слабким, але вона не могла стримати це питання.

Кейрон підійшов ближче і поклав руку на її плече.

— Ти повинна вірити в себе, Аріано. Сила всередині тебе вже пробуджена. Вона не повинна керувати тобою — ти маєш навчитися її направляти. Дракони побачать твою силу, якщо ти сама в неї повіриш.

Його слова звучали обнадійливо, але глибоко всередині Аріана все ще відчувала страх. Вона не була впевнена, чи зможе дійсно прийняти свою силу та стати тією, кого дракони чекали.

Шлях нагору ставав дедалі складнішим. Гори наче навмисне перешкоджали їхній подорожі: вузькі стежки, камені, які зсувалися під ногами, і холод, що пробирав до кісток. Аріана відчувала, як її ноги стають важкими, але вона продовжувала йти, спираючись на внутрішню рішучість і підтримку Кейрона.

Вони зупинилися на ніч у невеликій печері, схованій серед скель. Аріана сиділа біля вогнища, яке вони розпалили, і вдивлялася в полум’я. Це полум’я нагадувало їй про те, що ховалося всередині неї, про силу, яка могла або врятувати її, або знищити.

Кейрон сидів поруч, мовчазний, але його присутність була обнадійливою. Він здавався таким впевненим у її силах, що це трохи заспокоювало Аріану.

— Розкажи мені більше про драконів, — попросила вона, порушуючи тишу.

Кейрон підняв погляд на вогонь і замислився на мить.

— Дракони — стародавні істоти, — почав він. — Їхня мудрість і сила перевершують усе, що ти могла б уявити. Вони існують вже тисячоліттями, і для них час — це лише мить. Дракони володіють не тільки вогнем, але й знаннями про магію, яку давно втратили люди.

Аріана слухала його із захопленням, намагаючись уявити цих величних створінь. Але в її голові постало одне важливе питання.

— Чому вони потребують мене? Вони ж такі сильні…

Кейрон поглянув їй прямо в очі.

— Тому що ти — частина стародавнього пророцтва, Аріано. Твоя сила може змінити баланс у цьому світі. Дракони знають, що настають часи великої небезпеки, і лише ти можеш зупинити хаос, який наближається.

Ці слова вразили її. Вона завжди знала, що світ навколо неї змінюється, але не уявляла, наскільки великою може бути її роль у цьому. Відчуття відповідальності охопило її, і вона зрозуміла, що тепер вже немає шляху назад.

Наступного ранку вони продовжили свій шлях угору, і нарешті досягли вузької стежки, яка вела до входу в древню печеру, сховану серед скель. Це була печера драконів.

Серце Аріани билося швидше. Вона не знала, чого очікувати від цієї зустрічі, але знала одне — це змінить усе.

Коли вони ступили всередину печери, всередині відчувалася сила, яка пробуджувала щось глибоко в її душі. Стеля печери була високою, а стіни вкриті стародавніми написами і символами, які світилися слабким, але постійним світлом.

— Ми майже на місці, — сказав Кейрон, його голос відлунював серед кам’яних стін. — Готуйся, Аріано. Зараз настане момент істини.

З темряви печери почулися кроки. Щось велике і могутнє наближалося до них. Аріана відчула, як її серце стиснулося від очікування. І ось перед ними з’явився перший дракон.

Він був величезний, його лускате тіло сяяло вогняними відблисками. Його очі, наче дві розпечені зірки, дивилися прямо на Аріану. Від нього йшло тепло, але це було тепло сили, а не затишку.

— Обрана… — промовив дракон, і його голос, наче грім, відгукнувся в глибині печери. — Ми чекали на тебе.

Аріана відчула, як усередині її знову почав пробуджуватися вогонь. Вона не знала, що на неї чекає далі, але знала одне — цей момент змінить усе в її житті. Її подорож тільки починалася.