Глава 4: Вогонь і страх

Аріана ще довго сиділа на колінах, намагаючись відновити дихання і зібратися з думками. Її тіло ще тремтіло, а серце билося в такт залишкам полум’я, що повільно згасали навколо. Ліс Тіней тепер був наполовину знищений її неконтрольованою силою. Вона відчувала страх і сором водночас.

Кейрон стояв поряд, спостерігаючи за нею мовчки. Його очі залишалися спокійними, але Аріана відчувала, що в них ховалося щось більше — можливо, занепокоєння чи, навіть, жалість.

— Я… я не хотіла, — пробурмотіла вона, опустивши голову. Відчуття провини тиснуло на груди. Вона завжди вважала себе звичайною дівчиною, але тепер її сила загрожувала знищити все навколо. Як вона могла стати тією, кого потребували дракони, якщо не могла контролювати себе?

— Це не твоя провина, — сказав Кейрон, його голос звучав м’яко, але рішуче. — Ти ще не навчилася контролювати свою силу. Це важка дорога, але я буду поруч, щоб допомогти тобі пройти її.

Аріана підвела очі на Кейрона, вдячна за його підтримку, але в її голові все ще крутилися питання.

— Як я можу навчитися контролювати це? Що, якщо я ніколи не зможу… — Вона запнулась, не в змозі вимовити страшну думку до кінця.

Кейрон присів поруч із нею, дивлячись їй прямо в очі.

— Твоя сила походить від драконів, — пояснив він. — Вони створені з вогню і магії, і вогонь — це частина їхньої душі. Але він не є злом чи хаосом, якщо його правильно спрямувати. Ти повинна навчитися відчувати свою силу, як частину себе, а не як щось, що потрібно боятися.

— Але я боюся, — зізналася Аріана. — Кожного разу, коли вона прокидається, я відчуваю, як втрачаю контроль. Це відчувається… неначе вогонь хоче мене поглинути.

Кейрон кивнув, наче розуміючи її страх. Він простягнув руку і обережно торкнувся її плеча.

— Я знаю, що це важко. Але чим більше ти борешся зі своєю силою, тим сильніше вона намагається вирватися назовні. Ти повинна прийняти її, Аріано. Прийняти як частину себе.

Аріана задумалась над його словами. Прийняти силу? Але як? Вогонь всередині неї відчувався таким диким і неконтрольованим, що вона не могла уявити, як стати його господарем, а не жертвою.

— Я не знаю, чи зможу це зробити, — зізналася вона, дивлячись на Кейрона.

— Зможеш, — його голос звучав впевнено. — Я бачив, як дракони навчаються контролювати свій вогонь, і ти теж зможеш. Тобі просто потрібен час і терпіння.

Аріана глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Вона не могла дозволити страху взяти над нею гору. Вона мусила навчитися бути сильною — не тільки заради себе, а й заради всіх, хто залежав від неї.

— Добре, — нарешті сказала вона, встаючи на ноги. — Я спробую.

Кейрон усміхнувся, але його погляд був серйозним.

— Це тільки початок, Аріано. Ми повинні рухатися далі. Ліс Тіней небезпечний, і ми ще не вийшли з нього.

Вони рушили далі крізь похмурий ліс. Темрява густішала, і відчуття, що за ними стежать тіні, не покидало Аріану. Але тепер вона відчувала себе трохи впевненіше, хоча страх все ще пробивався через її рішучість.

Коли вони нарешті наблизилися до межі лісу, Аріана зупинилася, щоб перевести подих. Попереду лежали гори — холодні, суворі, величні. Їхні вершини, вкриті снігом, піднімалися високо в небо, ніби самі боги вирізали їх із каменю. Це були Гори Драконів — те місце, де її чекає доля.

— Ось і вони, — промовив Кейрон, дивлячись на гори. — Це початок кінця, Аріано.

Вона знала, що цей шлях змінить усе в її житті. Вона повинна навчитися контролювати свою силу або зникнути в хаосі власного вогню. І найгірше те, що невідомість перед нею лякала більше за все.

— Я готова, — сказала вона, більше для себе, ніж для Кейрона.

Попереду на неї чекала зустріч із драконами. І лише вони могли показати їй, хто вона насправді.