Глава 2: Вогонь всередині

На світанку Аріана вже була на ногах. Сон не давав їй спокою, і вона поспішила до Вілгарда, мудреця села, сподіваючись отримати пояснення. Старий жив у маленькій хатині на краю лісу, його будинок був завалений старовинними книгами й травами, що завжди пахли чимось містичним.

Дорогою Аріана відчувала дивну напругу в повітрі, наче саме повітря пронизувала електрична енергія. Їй було важко дихати, серце гучно калатало в грудях. Кожен крок змушував її відчувати, ніби вона проходить крізь невидимий бар’єр. І що ближче вона підходила до хатини мудреця, то сильніше це відчуття ставало.

Коли вона нарешті дісталася до місця, біля дверей на неї вже чекав Вілгард. Його старі очі, як завжди, виглядали втомленими, але цього ранку в них читалася тривога.

— Я знаю, чому ти тут, — тихо сказав він, запрошуючи її зайти всередину.

Хатина була наповнена дивовижними запахами різних трав, змішаних зі старовинним пилом від книг. Вілгард мовчки жестом показав їй сідати за стіл. Аріана відчула, як від його присутності легше стало дихати, але водночас не могла заспокоїти своє внутрішнє хвилювання.

— Три місяці, — почала вона, нервово ковтаючи. — Я бачила їх минулої ночі, і… дракона. Він говорив зі мною.

— Я так і думав, — прошепотів Вілгард, його голос був сповнений невимовного смутку. — Це не просто видіння, Аріано. Це те, чого я боявся вже багато років.

— Що це означає? — запитала вона, нахиляючись ближче до старого, її очі світилися тривогою.

— Давнє пророцтво говорить про обрану душу, яка з’явиться під час трьох місяців і матиме силу, здатну об’єднати або знищити людство і драконів. Ти та, про кого йде мова, Аріано. Дракони шукають тебе.

— Але як це можливо? Я звичайна дівчина. Я ніколи не мала жодної магії! — її голос піднявся до майже панічного тону.

Вілгард зітхнув, обережно підійшов до старої шафи і дістав з неї старовинний сувій. Його пальці трусилися, коли він розгортав його на столі перед Аріаною. Там було кілька малюнків — дракон з вогняними крилами, три місяці на небі й силует дівчини з палаючими очима.

— У тебе є сила, але вона була прихована до цього часу. Ти не лише людина, Аріано, — сказав він повільно, наче кожне слово було тягарем для нього.

— Що? — її голос ослаб, і в голові зароїлися думки. Вона не могла повірити в почуте.

— Ти наполовину дракон, — тихо вимовив Вілгард, дивлячись їй прямо в очі. — У твоїх жилах тече кров драконів. Твій батько… Він був одним із них.

Аріана ледь не впала зі стільця від почутого. Вона зросла, знаючи, що її батько зник незадовго після її народження, але її мати ніколи не говорила про нього. І зараз, почути таке — це перевернуло все її життя з ніг на голову.

— Але це… Це неможливо… — заперечила вона, її голос затремтів. — Я ніколи не мала жодних ознак магії, ніякої сили… Я просто…

— Це було приховано, — перервав її Вілгард. — До цього часу. Три місяці пробудили в тобі те, що було приглушене протягом усіх цих років. І тепер ти повинна навчитися контролювати свою силу, перш ніж вона тебе знищить.

Аріана відчувала, як її світ розпадається на дрібні уламки. Вона хотіла втекти, сховатися від цієї жахливої правди, але одночасно відчувала, що не може зупинитися. Її серце билося швидко, і знову повернулося дивне відчуття тепла всередині — спочатку легке, але з кожним подихом все більше і більше.

— Вогонь всередині тебе, Аріано, — сказав Вілгард, коли побачив, як вона почала тремтіти. — Ти повинна навчитися його контролювати. Твоя сила величезна, але якщо ти не зможеш її приборкати, вона знищить тебе.

Аріана не могла зрозуміти, що відбувається. В її голові крутилося тисячі питань, але перше, що вона спитала, було:

— Що мені робити далі?

— Для початку тобі треба вчитися, — відповів мудрець, зітхнувши. — Але не тут. Я не зможу навчити тебе тому, що тобі потрібно знати. Ти повинна вирушити до земель драконів. Вони чекають на тебе.

— Землі драконів? — Аріана відчувала, як її серце починає стискатися від страху. Вона чула про ці місця лише в легендах, і всі вони були жахливими. — Я… Я не зможу.

— Ти мусиш, — наполягав Вілгард. — Інакше твоя сила пробудиться неконтрольовано, і це може призвести до катастрофи не лише для тебе, а й для всього королівства.

Аріана задумалась. Вона не могла уявити, як покине своє село і вирушить у невідомі землі, але тепер, коли знала про свою силу, вона розуміла, що у неї немає вибору. Вона не хотіла вірити в це, але глибоко в душі вже знала, що її життя ніколи не буде таким, як раніше.

— Добре, — сказала вона нарешті, видихнувши. — Я вирушу.

Вілгард кивнув, його обличчя стало трохи м’якшим.

— Ти зробила правильний вибір, Аріано. Але будь готова: дорога буде важкою, і на тебе чекають великі випробування. Але ти не будеш сама.

Аріана збиралась запитати, що він мав на увазі, але раптом двері хатини різко відчинилися. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік, високий, з темним волоссям і проникливим поглядом. Його одяг був чужим для Аріани — зроблений із матеріалу, який вона не могла розпізнати, але що більше її збентежило, так це те, що вона відразу відчула щось дивне в ньому.

— Вибачте за вторгнення, — мовив він, поклонившись Вілгарду. — Але час не чекає. Я тут, щоб супроводжувати її.