Глава 1: Місячне пророцтво

На небі зійшов перший місяць, заливаючи село м’яким сріблястим світлом. Аріана сиділа на даху старого будинку, її босі ноги звисали вниз, ледь торкаючись черепиці. Вона любила спостерігати за нічним небом, але цього вечора здавалося, що повітря дихало чимось іншим — неспокоєм. Їй було лише сімнадцять, але її серце вже давно відчувало себе відчуженим від тихого, розміреного життя у селі.

Дівчина закинула голову назад, вдивляючись у нескінченність зірок. Раптом щось змусило її насторожитися: над обрієм почав з’являтися другий місяць, яскраво-червоний. Це видовище було одночасно захопливим і моторошним. Вона не чула, щоб хтось у селі згадував про подібні астрономічні явища, але відчувала, що це щось важливе.

— Це знамення, — тихо прошепотіла собі Аріана, відчуваючи, як по її спині побігли мурашки. Вітер раптово посилився, обвиваючи її волосся навколо обличчя, і в ту саму мить на небі з’явився третій місяць — темний, майже чорний.

Світ навколо ніби затих. Дерев’яні будинки та поля за селом зникли у темряві, і лиш холодне сяйво трьох місяців освітлювало світ. Аріана піднялася на ноги, відчуваючи, як її серце б’ється сильніше. Вона ніколи не бачила нічого подібного.

— Аріана… — прозвучав голос, тихий і глибокий, ніби його принесло з іншого світу. Вона обернулася, але не побачила нікого поруч.

— Хто тут? — спитала вона, відчуваючи, як її голос тремтить. Але замість відповіді вона побачила дивне видіння: з неба опускався велетенський дракон, його величезні крила були зроблені з вогню. Він розсікав повітря, обпікаючи землю під собою.

— Ти обрана, Аріано. Твоя доля тісно пов’язана з нами, — знову почувся голос. Тепер вона розуміла: це говорив дракон.

Раптом її тіло скував страх, ноги підкосилися, і вона впала на коліна. Вогонь від крил дракона палахкотів навколо, але він не обпікав її. Навпаки, вона відчувала тепло і силу, що пробуджувалася всередині неї. Її серце билося швидше, і дивне відчуття наростало, ніби всередині її душі щось прокидалося.

Аріана намагалася зрозуміти, що це означає. Але коли вона підняла погляд, видіння зникло, а з ним і всі три місяці. Навколо знову була звичайна ніч.

— Це був сон? — прошепотіла вона, підводячись на ноги. Але те, що вона побачила, здавалося надто реальним, щоб бути лише витвором її уяви.

Її мати чекала на неї вдома, і вона знала, що повернеться пізно. З важкими думками Аріана спустилася з даху і пішла до свого будинку. Їй потрібно було запитати про це старого мудреця села, але вона відчувала, що відповідь не буде легкою.

Коли Аріана увійшла до хати, її мати сиділа за столом, вишиваючи тканину при світлі свічки.

— Де ти була так пізно? — запитала мати, навіть не підводячи очей.

— На даху, спостерігала за місяцями, — відповіла Аріана, намагаючись вгамувати тремтіння в голосі.

Мати зупинила голку, і її рука застигла в повітрі.

— Трьома місяцями?

Аріана кивнула.

— Це рідкісне знамення, — тихо мовила мати, опускаючи тканину на коліна. — Його бачили тільки раз у житті, багато років тому. Це час, коли старі пророцтва можуть ожити.

— Я бачила дракона, — перебила Аріана, її голос став глухим. — Він говорив зі мною.

Материнські очі наповнилися тривогою, але вона не сказала нічого, лише кивнула.

— Тобі варто поговорити з Вілгардом, — мовила вона нарешті, називаючи ім’я сільського мудреця. — Він знає більше, ніж будь-хто в нашому селі.

Аріана мовчки кивнула, розуміючи, що відповіді можуть змінити її життя назавжди.