Розділ 13. Сумська сулія: Рішення Бруні та арматурна терапія

Підсобка кабінету хімії виглядала як передпокій пекла, який забули прибрати після вчорашнього банкету. Бруні стояв посеред кімнати, освітлений лише тьмяним, мертвотно-сірим сяйвом, що виходило з відкритої сейф-шафи.

На столі, звільненому від колб, стояла вона — сулія з «Сумським Сумом». Після вчорашньої «очистки» в парку вона мала б світитися золотом, але зараз, відчуваючи настрій гнома, рідина всередині знову почала густіти, наче застигаючий асфальт на проспекті Лушпи.

Бруні тримав у руках свою чавунну гусятницю, але вже не як зброю, а як важку ношу. Поруч лежав зварювальний апарат і моток чорного дроту.

— Все, — прохрипів гном, не повертаючи голови, коли двері підсобки з гуркотом відчинилися, і всередину влетіли Лола та Патрік. — Я все вирішив. Це серце... воно заважає працювати. Воно надто багато хоче. Воно хоче ельфійку, воно хоче визнання, воно хоче, щоб у Сумах хоч раз вчасно увімкнули гарячу воду. Це нераціонально.

— Бруні, поклади гусятницю і відійди від банки! — крикнув Патрік, витираючи з обличчя залишки рожевої піни, що прилипла під час поцілунку. — Ти що, знову за своє? Яка батарея? Яка система опалення?

— Жодної батареї, — Бруні повільно повернувся. Його очі були сухими та неживими. — Я просто злию туди все. Любов до Міри, образу на ТЦК, навіть пам'ять про той перший матюк, який я сказав у три роки. Я стану як цей стіл. Міцним. Надійним. І абсолютно порожнім всередині. Буду просто крутити гайки, поки не заіржавію.

Лола зробила крок вперед, і її чорне волосся, все ще розпущене після кабінету хімії, небезпечно заіскрилося. 

— Бруні, ти ідіот навіть за стандартами гномів! — вона вдарила титановою указкою по залізному стелажу так, що звук прокотився школою до самого горища. — Ти думаєш, що якщо станеш роботом, тобі стане легше? Ти просто станеш нудним металобрухтом! Навіть Гільза перестане тебе обнюхувати, бо в тобі не залишиться жодної цікавої гріховності!

Гном уже підніс руку до затискача сулії. Його пальці тремтіли. 

— А що мені залишати, Лоло? Біль? Тугу за тим, чого ніколи не буде? Я — гном-хімік у підвалі! Яка мені ельфійка? Яка мені романтика?

Патрік раптом вискочив наперед, ледь не перечепившись через зварювальний кабель. 

— Бруні, послухай мене! — лепрекон вчепився в підтяжку гнома. — Я — лепрекон, який закохався в сукубку-інтелігентку! Ти думаєш, мені легко? Я кожен день живу з думкою, що вона може мене спопелити одним поглядом або вийти заміж за високого олігарха на білому «Геліку»! Але цей біль — це і є наш двигун внутрішнього згоряння! Якщо ти злиєш свої почуття в цю банку, ти не станеш щасливим. Ти просто перестанеш бути Бруні. Ти перестанеш бути... набродою. А місто таких не любить! Місто любить тих, хто страждає, але матюкається і йде далі!

Бруні завмер. Його погляд упав на Патріка, потім на Лолу. Сулія під його руками почала видавати звук, схожий на ниття старої дизельної маршрутки №13.

— Ти... ти справді думаєш, що мій мат — це серце школи? — тихо спитав Бруні.

— Бруні, — Лола підійшла впритул і поклала руку йому на плече. — Якщо ти перестанеш відчувати, я розіб’ю цю сулію тобі об голову. І повір, депресія, яка звідти вилетить, буде нічим порівняно з моєю люттю. Ти потрібен нам таким — злим, колючим і з розбитим серцем. Бо тільки такий ти можеш варити цей клятий демонський коньяк і рятувати нас від нормальності.

Гном глибоко зітхнув. Його плечі опустилися. Він повільно закрив сейф і з гуркотом опустив на нього чавунну гусятницю. 

— Ладно... — пробурмотів він, витираючи носа засмальцьованим рукавом. — Буду страждати. Але попереджаю: якщо я сьогодні комусь поставлю «двійку» за те, що він не вміє тримати напилок — це буде на вашій совісті.

— Оце наш Бруні! — Патрік радісно ляснув друга по спині. — Ходімо, я там у кабінеті знайшов пачку крекерів, можемо заїсти твій емоційний банкрут.

Але в цей момент у коридорі пролунав роздираючий крик. Це був не ультразвук Лоли і не свисток Торпеди. Це було щось тонке, магічне і дуже налякане.

Гільза влетіла в підсобку, тягнучи в зубах знайомий рожевий шматочок тканини — уламок плаща Едіка-купідона. У дверях з’явилася записка, написана вугіллям прямо на стіні: «Аудит завершено. Ерос конфіскований за борги. ТЦК».

Бруні миттєво випростався, і в його очах замість туги спалахнув праведний гнів металурга. 

— Викрали Едіка? На моїй зміні?! — гном схопив арматуру. — Лоло, Патріку... по конях! Тобто, в «дев’ятку»! Якщо ці клептомани думають, що можуть вкрасти любов у Сумах без дозволу трудовика — вони сильно помилилися в розрахунках!