Розділ 12. Хімічна реакція: Тверезий катарсис та метелики в колбах

У коридорах школи пахло мокрою крейдою і перемогою. Лола йшла до кабінету хімії, відчуваючи, як підбори вибивають по лінолеуму ритм, що зовсім не пасував до образу «інтелігенції». Окуляри трохи з’їхали на ніс, а одна титанова шпилька в гульці небезпечно розхиталася — результат магічного викиду на відкритому уроці.

Вона штовхнула двері кабінету хімії. Бруні там не було — мабуть, гном нарешті відлип від батареї і пішов шукати розради в кабінеті праці, виточуючи з горя нову партію «елітних» болтів.

За лабораторним столом, заставленим ретортами, колбами та дивними скляними трубками, що звивалися, як змії, стояв Патрік. Він був надзвичайно зосереджений. На ньому не було його фірмового капелюха, а зелений піджак висів на спинці стільця. Рукави білої сорочки були закочені, відкриваючи руки, поцятковані дрібними слідами від алхімічних експериментів.

Лола зупинилася, спостерігаючи, як лепрекон обережно переливає золотисту рідину з однієї пробірки в іншу. Пахло не демонським коньяком і не перегаром після «Червоної Калини». Пахло свіжою луговою конюшиною, хвоєю та озоном — чистим, тверезим спокоєм.

— Потрібна допомога з реактивами? — тихо запитала Лола, зачиняючи двері.

Патрік здригнувся, але не випустив пробірку. Він повільно повернувся. Синя гуля на його лобі вже майже зійшла, залишивши лише ледь помітну цятку, яка зараз дивно мерехтіла. 

— Лоло... Ти після відкритого уроку? Чув, там стіни тремтіли. Кажуть, Данило тепер вірить у синуси більше, ніж у криптовалюту.

— Щось на кшталт того, — Лола втомлено підійшла до центрального лабораторного столу.

Вона відчула, як ноги наливаються важкістю. Демонічна гордість виснажила її більше, ніж битва з Церберами. Не замислюючись, вона сперлася поясницею об край масивного дубового столу, заставленого колбами. Позаду неї тихо булькав розчин мідного купоросу, який Бруні залишив «доходити».

Патрік поставив пробірку в штатив і зробив крок до неї. Він дивився на неї не як на «білого демона» чи «вчительку математики». У його зелених очах відбивалося світло тьмяних ламп підвалу, роблячи їх глибокими, як лісові озера Ірландії.

— Знаєш, — тихо сказав він, зупиняючись у кроці від неї. — Без окулярів, що з’їхали набік, ти виглядаєш... справжньою. Не «інтелігенцією». А Лолою. Яка може накрити крилами п’ятий «А», коли страшно.

Лола хотіла щось дотепно відказати про «стандарти педагогічного етикету», але слова застрягли в горлі. Патрік поклав руки на стіл по обидва боки від її стегон, злегка схилившись до неї. Він був тверезий. Абсолютно, кришталево тверезий.

— Того разу в торті... — почав він, і Лола відчула, як червоніють кінчики її вух. — То був хаос. А зараз... зараз я бачу істину.

Він подався вперед і поцілував її. Це не було зіткнення стихій, як у «Червоній Калині». Це була чиста хімічна реакція. Тепла, впевнена і дивно правильна.

У Лоли в животі раптом щось стрепенулося. Це не було відчуття голоду чи магічного розряду. Це були ті самі «метелики», про яких вона читала в жіночих романах, але вважала їх біологічною помилкою людства. Тільки в її випадку метелики були магічними — дрібні золотисті іскри, здавалося, почали вилітати прямо з її шкіри.

Від цього поцілунку розчини в колбах за спиною Лоли почали змінювати колір. Мідний купорос став яскраво-фіолетовим, а прозорий дистилят у реторті раптом перетворився на рожеву піну, яка почала повільно сповзати на підлогу.

Лола відчула, як її крила під піджаком мимовільно здригнулися, намагаючись розправитися. Вона обхопила Патріка за шию, заплутавшись пальцями в його рудому волоссі. Титанові шпильки нарешті не витримали і з тихим дзвоном полетіли на кахельну підлогу. Чорний каскад волосся розсипався по плечах, накриваючи обох, як нічна завіса.

Коли Патрік відсторонився, він важко дихав, а його очі світилися так само яскраво, як і таранька в спортзалі. 

— Оце... оце я розумію, лабораторна робота, — прошепотів він, не випускаючи її з обіймів.

Лола поправила окуляри, які тепер висіли на одному вусі, і подивилася на рожеву піну, що вже вкрила половину підлоги. 

— Патріку... якщо Бруні побачить, що ми зробили з його мідним купоросом, він нас самих на реактиви здасть.

— Хай спробує, — Патрік ніжно прибрав пасмо чорного волосся з її обличчя. — У нього депресія, він зараз навіть не помітить, що в нього в кабінеті замість хімії почалася справжня алхімія.

Лола посміхнулася. Вперше за весь час у школі їй було байдуже до планів, КТП і навіть до високих олігархів на «Мерседесах». Бо поруч був лепрекон у білій сорочці, який щойно довів, що деякі рівняння не потребують іксів, щоб знайти правильну відповідь.

Але романтичну ідилію перервав дивний звук із підсобки — важке, ритмічне постукування чавуну об дерево. Бруні повертався.