Розділ 10. Ельфійський ігнор та арматурна туга

Ранок у кабінеті хімії пахнув не реактивами, а екзистенційною кризою. Бруні сидів на підлозі, обхопивши руками чавунну батарею, яка жалібно стогнала під натиском його гном’ячої маси.

— Бруні, відпусти опалювальну систему школи! — Патрік стояв над ним, тримаючи в руках горнятко з ромашковим чаєм та надією на краще. — Вона ні в чому не винна! Ну написала Міра, що їй «треба простір», ну буває! Ельфи — вони ж такі, їм подавай ліс, вітер і відсутність мазуту під нігтями.

— Простір? — Бруні підняв на Патріка очі, в яких відбивався весь біль гном’ячого народу за останні три тисячі років. — Вона хоче простір? Я їй кабінет праці вичистив! Я швабру з мікрофібри магічним мастилом змазав, щоб вона літала, як мітла Гаррі Поттера! А вона каже, що я «занадто заземлений».

Гном важко зітхнув і притулився щокою до холодної труби. 

— Я вирішив, Патріку. Я стану частиною цієї батареї. Буду гріти дітей взимку, і ніхто ніколи більше не розіб'є мені серце, бо залізо не відчуває. Я вже й арматуру підготував, зараз приварю себе до стояка і — прощавай, жорстокий світ ельфійських стандартів краси.

Патрік з жахом подивився на зварювальний апарат, який уже димів у кутку. — Ти не можеш стати батареєю! У тебе ж дикція пропаде! Хто буде матюкати одинадцятикласників так, що в них зошити самі закриваються від страху? Бруні, схаменися!

У цей момент двері кабінету відчинилися, і всередину зайшла Лола. Вона була в ідеально випрасуваній блузці, з тугою гулькою і в окулярах — «інтелігенція» повернулася в стрій. Але її білий хвіст, який нервово сіпався з-під спідниці, видавав, що вчорашній шоколадний інцидент ще не забуто.

— Що тут за металургійний завод на виїзді? — Лола зупинилася, дивлячись на Бруні, який намагався обійняти трубу так, ніби це була Міра.

— Бруні в депресії, — прошепотів Патрік, відходячи подалі від зварювального апарата. — Міра дала йому від ворот поворот. Він хоче стати частиною системи опалення.

Лола підійшла до гнома і легенько штовхнула його носком туфлі. 

— Вставай, шматок чавуну. Якщо ти зараз же не відчепишся від батареї, я викличу сантехніків-екзорцистів. Ти знаєш, як вони працюють? Вони спочатку б’ють ключем «на тридцять два», а потім запитують про душевні травми.

— Не встану, — пробурмотів Бруні. — Життя — це заіржавілий вентиль. Я тепер п’ю тільки дієтичну колу і дивлюся в одну точку. Це мій новий стиль. «Гном’ячий мінімалізм».

Лола зітхнула і поправила окуляри. 

— Патріку, він безнадійний. Він навіть перестав матюкатися. Це вже не депресія, це — клінічна нормальність. Якщо він так проведе весь день, школа замерзне не від холоду, а від нудьги.

— Я намагався розповісти йому лімерик про лепрекона, який знайшов золото в секонд-хенді, — бідкався Патрік. — Він навіть не посміхнувся!

Бруні раптом відірвав голову від труби. 

— Золото в секонд-хенді? — перепитав він, і в його очах на мить спалахнула іскра жадібності, яка зазвичай перемагала навіть кохання. — Це як? Там же тільки розтягнуті светри і запах старого Пекла...

— О! Прокинувся! — Лола хижо посміхнулася. — Бачиш, Бруні, світ великий. У ньому є не тільки ельфійки, а й невраховане майно, яке можна вигідно штовхнути.

Гном повільно піднявся, розминаючи затерплі плечі. Арматура, яку він тримав у руках, зі дзвоном упала на підлогу. 

— Ладно. Але я все одно в депресії. Буду ходити і похмуро мовчати. І не чекайте від мене планів на жовтень. Я тепер — емоційний банкрот.

Він поплівся до свого столу, по дорозі пхнувши ногою порожню банку з-під реактивів. Патрік і Лола перезирнулися.

— Це прогрес, — прошепотіла Лола. — Він уже не хоче бути батареєю. Він просто хоче бути нещасним. Патріку, наглядай за ним. А мені треба йти — у мене через годину відкритий урок, і якщо я не зроблю так, щоб Данило вивчив синуси, я сама стану частиною цієї батареї.

Лола вийшла, стукаючи підборами. Патрік подивився на Бруні, який почав зосереджено розбирати стару кавомолку, наче шукав у ній сенс буття.

— Бруні, — тихо покликав Патрік. 

— Чого тобі, зелений? — буркнув гном, не піднімаючи голови. 

— А таранька... таранька ще залишилася? 

— В тумбочці під «дидактичними матеріалами». Але їж мовчки. Моя депресія не терпіла звуків хрускоту риби.

Школа готувалася до чергового дня, де магія бюрократії була сильнішою за будь-яке кохання, а розбите серце гнома лікувалося лише перспективою хорошого гешефту.