Розділ 9. Таранька долі, чорний каскад і педагогічний готичний хоррор

Ранок у школі пахнув не затишною кавою, а озоном, сигаретами фізрука і викликом. Лола Валентинівна зайшла в учительську так, що двері самі відчинилися від її аури і врізалися в стіну, залишивши вм'ятину у формі ручки.

Торпеда, який якраз наливав собі чай, застиг. Патрік, з величезною синьою гулею на лобі, що світилася в тон його зеленого піджака, ледь не впав зі стільця. Бруні приховав чавунну гусятницю за спиною.

Лола змінила імідж. Жодних окулярів — очі палахкотіли чистим багрянцем. Жодної тугої гульки — її розкішне, синяво-чорне волосся розсипалося по плечах і спині, як нічне небо над Пслом. Це був справжній готичний водоспад, який підкреслював її бліду шкіру та хижу посмішку. Піджак був розстебнутий, а білий хвіст не ховався під спідницею, а вільно бив по підлозі, вибиваючи ритм «Highway to Hell».

— Значить, «інтелігенція», Патріку? — її голос прозвучав як тертя титану об граніт. — Ти вирішив, що я — це папірці та методички? Сьогодні уроків не буде. Сьогодні буде семінар з виживання в реальності.

Вона струснула чорним волоссям, і з нього полетіли маленькі іскри.

Данило і компанія сиділи тихо, як миші під віником. Лола не малювала графіки. Вона встромила титанову указку в паркет і сказав: 

— Сьогодні ми вивчаємо ймовірність того, що ви вийдете з цього класу без психотравми. Данило, якщо я вирахую корінь твоєї зухвалості, ти станеш моїм особистим сервером. Питання є? У класі було чути лише, як Гільза в коридорі гризе чиюсь змінну взувачку. Лола, сидячи на вчительському столі, поправляла пасмо чорного волосся, дивлячись на дітей, як на піддослідних кроликів.

У той самий час у спортзалі.

Бруні не міг зупинитися. Він ходив навколо Патріка, поплескуючи чавунною гусятницею по долоні. 

— Ну що, «інтелігент»? Бачиш, що ти натворив? Ти розбудив у ній те, що навіть Аристарх боїться випускати з підвалу. Вона тепер не КТП пише, вона прокляття на полях журналів малює! Бруні тицьнув Патріка гусятницею в живіт. — Вона тепер — справжня сукубка. Бачила б її мама! З цим чорним волоссям і очима, як у Цербера! А ти для неї — просто ірландський сніданок. Тобі треба реванш! Треба довести, що ти теж «наброда»! Подаруй їй щось таке... сумське. Тверде. Солоне. Як наше життя!

Патрік, відчуваючи, що гуля на лобі починає пульсувати від ідей Бруні, рвонув на ринок «9-ка» (найсуворіше місце в Сумах). Через годину він повернувся, тягнучи величезну в'язку сушеної тараньки, обмотану магічною червоною стрічкою. 

— Це символ витонченості! — переконував він Бруні. — Вона суха, вона колюча, вона ідеально пасує до її нинішнього характеру!

Лола йшла назустріч Патріку, і бетон під її ногами покривався дрібними тріщинами. Чорне волосся розвивалося за нею, як плащ. Патрік перегородив їй шлях, виставивши вперед тараньку, як священний артефакт. 

— Лоло! Зупинись! — закричав він, притискаючи рибу до грудей. — Я приніс тобі дар! Це — таранька з Дев'ятки! Вона витримала три зими і одного податкового інспектора! Вона — як ти: незламна і з перцем! Поверни окуляри, Лоло! Мені страшно, коли ти така... неінтелігентна! І ця чорна грива... вона мене збиває з пантелику!

Лола зупинилася. Вона подивилася на тараньку, потім на Патріка з його сяючою гулею, і нарешті на Бруні, який стояв за кутом і підбадьорливо махав гусятницею. 

— Ти... ти даруєш мені сушену рибу в школі? — прошепотіла вона, і в її очах на мить промайнуло здивування. 

— Це замість квітів! Квіти в’януть, а таранька — вічна! Як мій сором за вчорашнє! — Патрік став на одне коліно. — Будь ласка, стань знову «вчилкою»! Я обіцяю більше ніколи не цілувати тебе в торт!

Торпеда, який спостерігав за цим, виплюнув свисток. 

— Дуель! — гаркнув фізрук. — Бруні проти Патріка! На швабрах! Якщо Патрік виграє — Лола одягає окуляри і збирає волосся в гульку. Якщо Бруні — кав'ярня переходить на режим «Пиво і Таранька»!

Лола раптом голосно розсміялася. Це був не демонічний сміх, а той самий — сумський, трохи істеричний. 

— Добре, хлопці. Бій на швабрах у спортзалі. Зараз. Але якщо хтось зачепить мій новий піджак — таранька піде на обід Церберам разом із вашими вухами! І не смійте чіпати моє волосся!

Вона струснула чорним каскадом і рушила до спортзалу.

Спортзал зустрів героїв запахом гумових кросівок, старої побілки та адреналіну. Торпеда вже виставив навколо центрального кола старі гімнастичні мати, наче це був ринг для гладіаторів.

Лола сідала на суддівську вишку для волейболу. Її синяво-чорне волосся спадало на плечі, як оксамитовий плащ, а хвіст обвивав стійку вишки, нервово здригаючись. Вона тримала тараньку, як скіпетр.

— Правила прості! — прогримів Торпеда, випльовуючи свисток. — Ніяких ударів нижче коліна і ніяких заклять на повну втрату пам’яті. Б’ємося до першого падіння або поки хтось не викрикне «НУШ — це сила!».

Бруні вийшов на середину кола, розмахуючи шваброю з насадкою з мікрофібри. Але ми знаємо Бруні: мікрофібра була просочена демонським мастилом, а всередині дерев’яного древка був забитий сталевий стержень. 

— Ну що, ірландцю? — гном сплюнув на мати. — Твоя «інтелігентність» проти моєї «індустріалізації». Готуйся стати вологим прибиранням!

Патрік тремтів, але не від страху, а від образи. Він стискав свою швабру — стару, радянську, Т-подібну, яку він встиг прикрасити червоною стрічкою від тараньки. Гуля на його лобі світилася синім, як неонова вивіска кав'ярні. 

— За Лолу! — пропищав лепрекон. — За окуляри і строгий дрес-код!

— БІЙ! — гаркнув Торпеда.

Бруні кинувся вперед, як розлючене ядро. Його швабра описувала в повітрі ідеальні кола, залишаючи за собою шлейф сизого диму. Патрік ледь встигав відбиватися. Кожен удар металу об дерево відгукувався в залі дзвоном, від якого у Лоли на вишці сіпалося праве пасмо її чорного каскаду.