Розділ 6. Батьківський комітет Пекла та кава з присмаком валер’янки

Ранок у школі почався не з дзвоника, а з важкого запаху дорогих парфумів, змішаних із ароматом корвалолу. Лола Валентинівна стояла біля вікна в учительській, спостерігаючи, як до воріт з’їжджаються автівки. Батьки йшли щільним строєм, тримаючи папки з роздруківками скріншотів із «Human» та обличчями людей, готових до священної війни за зайвий бал.

— Лоло, сховай крила глибше, — прошепотів Патрік, проходячи повз із пачкою бланків «Згода на обробку персональних даних». — Там у коридорі така аура, що в мене навіть конюшина в петлиці зів’яла.

— Я поставила тринадцять балів, Патріку, — відрізала Лола, поправляючи піджак. — Я не буду вибачатися перед людьми, чиї діти викликають демонів-кур’єрів під час уроку.

Вона ввійшла до кабінету №304. За першою партою, прямо навпроти вчительського столу, сиділа Жінка. Саме так — з великої літери. Ідеальна укладка, окуляри в золотій оправі та погляд, яким зазвичай дивляться на таргана, що посмів заповзти на антикварний стіл. Це була голова батьківського комітету — пані Тамара.

— Валентинівно, — почала Тамара голосом, від якого за вікном зів’яла каштанова гілка. — Ми переглянули ваші «інноваційні» методи. Мій Данило вчора приніс додому залізну гривню 1924 року і стверджує, що її видав ноутбук. Ви розумієте, що це порушення санітарних норм? Дитина могла підхопити інфекцію від неперевіреного антикваріату!

Лола сіла за стіл і поклала перед собою титанову указку. — Пані Тамаро, ваш Данило намагався зламати захищений шлюз. Те, що він отримав монету, а не бан по життю — це моя особиста заслуга.

— Тринадцять балів, — Тамара виклала на стіл роздруківку. — У нас дванадцятибальна система. Ви що, вважаєте себе вищою за Міністерство освіти? Чи, може, ви хочете сказати, що наш клас — це експериментальна група для вивчення окультизму?

У цей момент двері кабінету відчинилися, і всередину зазирнув Торпеда. Він тримав у руках старий журнал відвідувань і виглядав дивно зосередженим. — Валентинівно, там у спортзалі батьки вимагають повернути гроші, які «випали з повітря». Кажуть, це незаконне збагачення, яке не задеклароване.

Тамара розвернулася до фізрука. — Вікторе Степановичу! Ви теж у цьому замішані? Мій син прийшов із фізкультури з кросівками, повними золотого пилу! Це алерген!

Торпеда спокійно подивився на голову комітету. — Це не алерген, Тамаро. Це пил доріг, якими ваші діти ніколи не ходили. А щодо грошей — вони вже в сейфі. На ремонт роздягальні.

Лола відчула, як під піджаком стає гаряче. Її крила напружилися. Вона відчула дивний запах — не парфумів Тамари, а сирої землі та старої міді. Такий самий, як від сулії в підвалі.

— Пані Тамаро, — Лола нахилилася вперед, і її очі на мить блиснули червоним. — Ви так турбуєтеся про «систему». А чи знаєте ви, що під цією школою пульсує те, що висмоктує радість із ваших дітей щодня? Мої тринадцять балів — це єдине, що змусило Данила відчути азарт за останні три роки.

Тамара раптом замовкла. Її ідеально нафарбовані губи здригнулися. Вона на мить зняла окуляри, і Лола побачила, що очі жінки... абсолютно порожні. Сірі, як той концентрат у сулії Бруні.

— Ми всі тут наброда, Лоло, — раптом тихо сказала Тамара, і її голос став напрочуд схожим на шепіт церберів-клептоманів. — Ми просто хочемо, щоб усе було тихо. Не треба пульсацій. Не треба магії. Просто... дайте нам спокійно дожити до випуску.

Лола зрозуміла: Цербери не просто ховають сулію в підвалі. Вони вже тут. Вони в батьківських комітетах, у Viber-чатах, у кожному «правильному» папері. Вони — це і є ця задушлива «нормальність».

Тим часом у підвалі Бруні забарикадував двері підсобки швабрами. Сулія пульсувала так сильно, що зі стелі сипалася побілка. 

— Патріку! Тисни на засув! — кричав гном.

Лепрекон навалився на сейф-шафу. 

— Вона співає, Бруні! Чуєш? Вона співає сумських пісень!

З-за стіни почулося багатоголосе виття. Це були не тіні. Це були справжні пси. Триголові силуети почали просочуватися крізь цеглу, наче вона була зроблена з туману. Цербери-аудитори прийшли на батьківські збори.

Бруні вихопив свій алхімічний ліхтарик і спрямував промінь на першого пса. 

— Назад, набродо! Це майно школи! В інвентарній книзі вас немає!

Один із псів клацнув зубами, і Бруні відчув, як у нього в голові промайнули всі його невдачі: розбита колба в першому класі, втрачена копальня в Карпатах, холодний ранок у Сумах...

— Бруні, не слухай їх! — гукнув Патрік, витягуючи з кишені останню золоту монету. — Думай про гроші! Думай про відсотки! Думай про пиво на Воскресенській!

Гном струснув головою. 

— Точно. Пиво. Золото.

Він схопив важкий вогнегасник, який стояв поруч, і замість піни випустив із нього хмару густого магічного фреону, який колись поцупив у Аристарха. Цербери на мить завмерли, вкрившись інеєм депресії.

На ганку школи Лола і Торпеда проводжали останніх батьків. Тамара йшла останньою, тримаючи спину рівно, як лінійка.

— Вона одна з них? — тихо спитав Торпеда, закурюючи.

— Ні, — відповіла Лола, дивлячись на свої тремтячі руки. — Вона просто занадто довго дихала цим повітрям. Вона не цербер. Вона — їхня батарейка.

З підвалу пролунав глухий вибух, і з вентиляційного отвору вилетіла хмара сірого пилу. Лола здригнулася.

— Здається, Бруні знайшов спосіб «провітрити» приміщення, — зауважив фізрук. — До речі, Лоло... тринадцятку в журналі я виправив на «Н/А».

— Чому?

— «Несанкціонована аномалія». Так методично правильніше.

Лола посміхнулася. Вперше за день — по-справжньому.

— Скоро Розділ 7, — сказала вона. — Треба підготувати дітей до контрольної.

— З чого? — спитав Патрік, який щойно виліз із підвалу, весь у пилу та сургучі.

— З виживання в умовах тотальної бюрократії Пекла.