Розділ 2. Медкомісія для нелюдів та календарне затьмарення

Директор школи, Аристарх Теодорович, виглядав як людина, яка за сорок років педагогічного стажу навчився ігнорувати закони фізики, логіки та здорового глузду. Коли Лола, Бруні та Патрік ввалилися до нього в кабінет, він навіть не підняв голови від стосу паперів. Тільки його ліве вухо, підозріло загострене і покрите сивим хутром, здригнулося, вловивши запах сірки та ірландського елю.

— А, Лоло... племіннице по лінії троюрідного Пекла, — прохрипів він, нарешті піднявши погляд. Очі в Аристарха були жовтими й мудрими, як у старого сича, що пережив три перевірки з Облано. — Прийшла-таки? Я знав, що диплом педу — це прокляття, яке рано чи пізно наздожене.

— Обставини, Аристархе Теодоровичу, — Лола кивнула на Бруні та Патріка, які намагалися мімікрувати під шпалери. — Це мої колеги. Бруні — видатний металург, Патрік — фахівець з... рідкісних металів. Закінчили наш Пед, алхімічний факультет.

Директор поправив окуляри, які трималися на чесному слові та магічній за стрічці. 

— Алхімічний? О, це те, що треба. Попередня вчителька хімії намагалася перетворити воду на вино, але в неї вийшов тільки дезінфектор для рук. Вакансії є. Ну, дивіться. У нас у кабінеті хімії з обладнання залишилися тільки іржаві штативи та впевненість завуча в тому, що ГМО — це зло. Якщо ви там щось підірвете — спишу на навчальну тривогу. Але щоб до першого вересня реактиви були впорядковані!

Третя поліклініка зустріла героїв чергою, яка, здавалося, утворилася ще до заснування Сум і відтоді тільки міцніла.

— Наступний! — гаркнула медсестра з кабінету терапевта.

Першою пішла Лола. За хвилину з кабінету почувся дзвін скла і переляканий зойк. Терапевт вийшла в коридор, тримаючи в руках розплавлений тонометр. 

— Дівчино, у вас тиск такий, що можна турбіну на ГЕС крутити! — вигукнула вона. — І чому у вас на кардіограмі замість серцебиття виходить ритм «Highway to Hell»?

Бруні на флюорографії викликав справжній фурор. Лікар-рентгенолог довго протирав очі, розглядаючи знімок. 

— Чоловіче, я все розумію, але як у вашій грудній клітці опинився набір гайкових ключів, мідний змійовик і ковальське ковадло? — запитав він, тремтячими руками тримаючи знімок. 

— Це внутрішній стержень! — гордо відповів Бруні, застібаючи ґудзики. — І взагалі, це професійне. Гноми так влаштовані: у нас серце — це чавунна топка.

Найгірше було Патріку. У кабінеті окуліста він намагався прочитати нижній рядок, але замість букв бачив магічні руни. 

— Чоловіче, що ви бачите? — запитала лікарка, вказуючи на літеру «Ш». 

— Я бачу тризуб, загорнутий у чотирилисник, який обіцяє мені подорож до підземелля, де заховано золото, — чесно відповів Патрік. 

Лікарка зітхнула і мовчки поставила печатку: «Придатний. Хронічний патріотизм із ознаками лепреконізму».

До психіатра Патрік і Бруні зайшли разом, бо Бруні відмовлявся залишатися наодинці з людиною, яка ставить запитання про «голоси в голові».

— Так, — лікар-психіатр потер перенісся. — Ви обидва стверджуєте, що ви хіміки. Спеціалізація? 

— Алхімічна трансмутація побутових відходів у паливно-мастильні матеріали, — гордо відповів Бруні. — Я можу вигнати спирт навіть із табуретки, якщо на ній сидів хтось достатньо грішний. 

— А я спеціалізуюся на летючих сполуках удачі, — додав Патрік, поправляючи капелюх. — Мої реакції завжди дають золотий осад, якщо правильно підібрати фазу місяця і настрій Лоли.

Лікар мовчки витяг штамп «Придатні» і сильно вдарив по обох обхідних листах. — Пишіть що хочете, аби тільки не в моєму районі. Наступний!

Повернувшись до школи з печатками (деякі з яких диміли), вони потрапили на свою першу нараду. Вчительська була забита людьми, які виглядали так, ніби вони щойно повернулися з розвідки в тилу ворога.

— Отже, колеги, — Аристарх Теодорович постукав ручкою по столу. — До першого вересня — два дні. Мені на стіл — Календарно-тематичне планування. З датами! З очікуваними результатами! Згідно з програмою НУШ!

Бруні схилився до Патріка: 

— Слухай, він щойно сказав прокляття? Що таке «календарно-тематичне»? Це якийсь вид жертвопринесення?

Патрік не встиг відповісти, бо вчительська перетворилася на вулик. Вчителі бігали з паперами, лаючись за єдиний робочий принтер, який періодично випльовував папір і лаявся у відповідь. Лола стояла посеред цього хаосу, відчуваючи, як її білий хвіст починає нервово сіпатися. Вона з жахом згадала пари в педі, де методистка в окулярах-половинках щось розповідала про «планування», але Лола тоді була зайнята спокушанням молодого викладача філософії.

— Лоло, сідай тут, — раптом почула вона м’який голос Патріка.

Лепрекон, скориставшись загальною метушнею, якимось дивом витяг із кабінету завуча найм’якший стілець — обтягнутий бордовим оксамитом, з різьбленими ніжками. Він штовхнув його в найтепліший куток вчительської, подалі від протягу з розбитого вікна і ближче до батареї.

— Сідай, — прошепотів він, і в його зелених очах блиснула така ніжність, що Лола на мить забула про КТП. — Ми з Бруні сядемо на ці старі табурети, а ти маєш бути в комфорті. Бо якщо ти зараз не розберешся з цими датами, ми всі загинемо під стосами паперу ще до першого дзвоника.

Лола сіла, відчуваючи, як м’який оксамит обіймає її втомлені стегна. Патрік на мить затримав руку на спинці стільця, торкнувшись її плеча, і Лола відчула, як магічний розряд пробіг від кінчиків ріжок до самого хвоста.

— Патріку... дякую, — тихо сказала вона. — Але дати... подивіться на ці дати! Чому уроків 35, а понеділків у вересні тільки чотири? Це ж вища математика хаосу!

Бруні, розклавши на підлозі величезний календар, похмуро вставив: 

— Я пропоную просто написати в кожній графі: «Сьогодні ми вивчаємо, як не бабахнути все місто». Це і є наш головний очікуваний результат!

Лола, сидячи на оксамитовому стільці, який Патрік викрав із такою ніжністю, ніби це був святий Грааль, намагалася звести дебет із кредитом у своїй програмі.