Крила, що залишились у тіні
Епілог. Перша весна
Наступного ранку місто зустріло їх тишею й легким сонцем. Домовившись про зустріч, вони йшли один біля одного, не спішачи, відчуваючи, що кожен крок тепер легший. Калюжі блищали, пташки дзвеніли, а повітря пахло весною, наче нагадуючи: світ живе, навіть після темряви.
Вони підійшли до невеликого кафе на розі. Він вагався, але вона просто усміхнулася і відчинила двері. Усередині пахло свіжою випічкою, і на столі стояло вікно з видом на тиху вулицю.
— Хочеш кави? — запитала вона, як ніби це було звичайне питання, без тиску, без очікувань.
Він кивнув. І вперше за довгі місяці дозволив собі відчути легкість. Не повну радість, не миттєве відродження, а тихе, спокійне тепло, яке проникає поступово, через довіру.
Вони сіли за столик, розмовляли мало, сміялися тихо над дрібними деталями, і весь світ навколо здавався меншим, добрішим і набагато теплішим.
І він усвідомив: іноді рука допомоги приходить тоді, коли її зовсім не чекаєш. І якщо відкрити серце — навіть трішки — можна знайти щось набагато більше, ніж просто порятунок. Можна знайти дружбу.
Він подивився на неї, потім на вулицю, і нарешті відчув, що тінь все ще є, але світло тепер теж тут. І цього достатньо, щоб рухатися далі.
Відредаговано: 10.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
