Розділ 4. Перший злам

День почався, як завжди. Сонце пробивалося крізь штори, вулиця шуміла, люди поспішали у своїх справах. Але всередині він уже не відчував тієї легкості, що супроводжувала його раніше. Кожен рух здавався трошки важчим, кожна звичка — трохи надокучливою.

Коли він вийшов з дому, до нього підбіг хлопчик із сусіднього двору. В руках той тримав поламаний іграшковий автомобіль.
— Дядьку, допоможіть! Ви завжди все ремонтуєте! — очі дитини світилися надією.

Колись він би взяв машину без вагань, усміхнувся й сів лагодити. Але цього разу він лише глянув на зламану пластмасу й відчув, як усередині піднімається гіркота.
"Завжди… завжди допомагаю. А хто допоможе мені?"

— Ні, — сказав він тихо, відвертаючи погляд. — Спробуй сам.

Хлопчик розгубився, очі його наповнилися розчаруванням. Він ще кілька секунд стояв, чекаючи, ніби сподіваючись, що дорослий передумає. Але той пішов уперед, навіть не озирнувшись.

Вперше він не простягнув руку допомоги. І хоча кроки його були твердими, у грудях відчувалася дивна порожнеча.

Пізніше, дорогою на роботу, він побачив жінку, яка спіткнулася з важкими сумками. Сумки розсипалися просто на тротуарі, яблука покотилися бруківкою. Люди проходили повз, хтось навіть обережно переступив через продукти. Жінка благально подивилася на нього.
— Допоможіть… будь ласка…

Її голос був тихим, але колись він би почув його одразу. Тепер же в ньому відлунювали інші голоси:
"Ще один наївний"… "Міг би й щось інше принести"… "Він як собака, що махає хвостом"…

Він зупинився, але не нахилився. Лише сказав:
— Ви впораєтеся.

І пішов далі.

Його серце билося швидше, ніж зазвичай. Він відчував сором, але водночас і дивне полегшення. Наче важкий ланцюг трохи послабився. Наче втома, яка накопичувалася роками, нарешті знайшла вихід.

Ввечері, сидячи вдома, він довго дивився у дзеркало. Його очі здавалися чужими. Тінь, яка колись була лише слабким відблиском, тепер уже чітко темніла й відкидала свій холод на все, що він робив.

І вперше за багато років він не запитав себе: "Чи правильно я вчинив?"
Він лише подумав: "А може, так і має бути?"