Розділ 9. Інтриги у вогні

Після дня, коли фіолетова тінь проявилась у воді й кристалі, дім Коренів Золотої Акації став тихішим, але тиша ця не була миром — радше глухим барабаном, що котився під підлогою. Алтена замкнули під варту в східному крилі, писаря відвезли до сторожі Ордена, ключі зібрали у скриню під трьома печатями. Салена не піднесла голосу, коли три печатки торкнулися металу — просто повела плечем, ніби на її плечі сіла комаха: неприємно, але не смертельно. Вона вже рахувала інші ходи.

Ніна спала уривками. Останні дні вчили: короткий сон, як короткий удар — точніший за довгий. Їй снились порожні галереї столиці, де кроки звучать, як краплі; снилися пергаменти, що бігли, наче риба, від руки, яка намагається їх зловити. Вона прокидалася з відчуттям, що дім — це лабіринт, у якому кожна стіна слухає.

На світанку старший воїн зайшов без стуку:
— Виклик. Рада призначила засідання в Залі Печатей. Сьогодні.

— Сьогодні, — повторив Дамір і обережно повів плечем, ніби пригадуючи, як носить власне тіло. У ньому було більше руху, ніж учора. Не сила — намір. Наміру інколи достатньо, щоб земля впізнала крок.

Вони вирушили вчетверо: Дамір на легких носилках, двоє вартових і Ніна пішки, поруч, долоня — в півдолоні від його зап’ястка. Дорога до столиці нагадувала тонку артерію: по обидва боки — поля зжовклого жита, як пергамент, осінні грядки з цибулею, що пахла гостро і чисто. Люди зупинялися, коли процесія проходила: хтось вклонявся, хтось ховав голову під хусткою. Про фейрі в домі акацій знали всі. Про те, що вона тримає магію командира, — уже половина.

— Витримай, — прошепотіла Ніна, коли носилки підскрипіли на кам’яних плитах перед брамою. — Коли камінь почув крок — він уже наш.

— Я не падаю, — відповів він. — Я піднімаюсь довше.

Вона всміхнулася кутиком губ. У цих словах був він — не той, що лежить, а той, що проводить людей крізь дощ із вогню.

Зала Печатей зустріла їх холодом. Вона завжди така, казали вояки: камінь навмисно тримають прохолодним, щоб тіла не гріли рішень. У стінах — канавки для води, старі, як перші договори, під ногами — темний камінь, що пам’ятає кроки тих, хто вмів думати не тільки серцем. На підвищенні — Радові крісла. Під лівою стіною — місце для жреців і провидців. Під правою — для послів. Посередині — три круглі столи: для свідків, для доказів, для чаші з водою. Чаша сьогодні була нова, виблискуюча, але Ніна знала: вода в ній завжди стара — тече з тих самих жил середини міста, із криниці під трьома арками.

— Командире Даміре, — озвався голова Ради, гладкий ельф із білими віями, — ми викликали вас і вашу… помічницю, — на слові «помічниця» він ледь зігнув губи, — щоб розглянути питання про тимчасову опіку над вашим домом і сумісність вашої служниці з положеннями Мирних угод.

— Служниця прибирає кімнати, — рівно сказала Ніна. — Я — переселенка з правом голосу в питаннях лей-ліній, і моя присутність записана в протоколах Ради.

Голова не глянув на неї. Він дивився на Салену, яка сиділа серед представників родів з обличчям, де було і смирення, і непохитність.

— Ми отримали від вашого дому заяву, — продовжив він, — що чужинка впливає на магію командира і блокує шлюбні процедури. Це питання безпеки дому і держави. Лей-лінії страждають. Потрібна стабілізація через союз.

— Ми отримали від вашого дому докази, — озвався провидець, той самий сухий і високий, — що атака на сонця-клин була підготовлена руками людей із дому і за участі сторонніх поставок. Це питання не менше безпеки.

Слова провидця падали, як камінці в чашу: не голосно, але розходилися колами. На лаві послів важко зітхнув один із радників — Корд Авіст з Дому Крученої Лози. На ньому був зелений плащ з тонкою срібною тасьмою, а в очах — той блиск, що завжди мають люди, які працюють зі словами, як із канатами.

— Підтримую пропозицію опіки, — промовив Корд. — І пропоную призначити її на три місяці, до закінчення відновлювальних робіт на вузлах. Чужинка може залишитися на території дому без доступу до печаток і стратегічних обговорень, виконуючи при цьому догляд, поки не буде обрано наречену.

— Наречену, — повторив Дамір, — ви оберете з власних інтересів чи в інтересах ліній?

— Лінії неспокійні, — підхопив один із жреців. — А там, де неспокій, потрібна форма.

— Так, — кивнула Ніна. — Але форма без змісту — глиняний горщик без води: б’єш — і порожньо. Учора ваша губа черкнула «опіка», а в руці тримали не форму — ніж. Ви хочу́те обрубати мене від ліній, і тоді магія знов улетить з грудей командира в тріщину. Ви сподіваєтеся, що далі кульгава арфа заграє «шлюб». Не заграє. Вона розпадеться під пальцями.

— Совість і етика, — втрутився Корд, — не менш важливі за технічні. Ви — чужинка. Ваш зв’язок з командиром — конфлікт інтересів.

— Мій зв’язок — це його подих, — сказала вона. — Ви пропонуєте йому опіку тим, хто вчора готував похорон.

— Докази! — різко відрубала Салена, вперше заговоривши. — Ви вчора влаштували тут театральну воду. Сьогодні ми принесемо списки й підписи, що доведуть вашу зацікавленість. Ви впливали на командира поза протоколом: торкання, чаї, несанкціоновані обряди.

— Несанкціоновані обряди? — провидець зігнув брову. — Ви про те, як чужинка затиснула пальцями руку командира, і він почав дихати рівно? Запишу як обряд. Корисний.

Хтось хмикнув. На правій лаві послів хитнулася постать у темному каптурі: співець фейрі, присланий для перевірки вузлів. Його голос прозвучав, як тінь, що рухається по воді:
— Земля не розуміє ваших паперів. Вона розуміє ритм. Якщо її ритм рівнішає поруч із цією жінкою — я слухаю це передусім.

Голова Ради, проте, не змінював тону:
— Ми діємо в рамках угод. Якщо командир не може бути присутній у повній спроможності, опіка — законний інструмент.

— Я — присутній, — сказав Дамір. Голос його не був гучним, але глибоким — як криниця, в яку впала зірка. — Я достатньо присутній, щоб бачити, хто тримає мене за горло під виглядом допомоги. І достатньо присутній, щоб сказати: ця жінка — моя варта і мій голос у питаннях ліній. Без неї лей-лінія мого дому відвернеться від ваших печаток, як вода від сита.