Пролог

У королівстві Аеліс сонце ніколи не заходило повністю. Його золотисте проміння завжди лоскотало верхівки Дерев Світла, а повітря було настільки солодким від пилку фей, що здавалося, ніби ти п’єш нектар прямо з неба.

Елані ненавиділа цей запах.

Вона сиділа на самому краєчку гострої скелі, якомога далі від галасливого Міста Крилатих. Її власні крила — прозорі, наче найтонший лід — ледь помітно тремтіли. Всі інші феї мали золоті, смарагдові або ніжно-рожеві візерунки. Але крила Елані були «пустими». А останнім часом на них почали з’являтися дивні плями. Чорні, наче краплі туші в чистій воді.

— Ти знову тут, — пролунав суворий голос позаду.

Елані не повернулася. Вона знала, що це Вартові.

— Небо затягує димом, — тихо відповіла вона, вказуючи на горизонт. — Ви теж це бачите? Це не хмари.

Там, де закінчувалися землі фей, небо розтинала чорна смуга. Вершники Пустоти наближалися. Вони не несли з собою вогонь чи залізо. Вони несли Тишу. Там, де вони проходили, квіти ставали попелом, а магія фей просто випаровувалася.

— Рада Старійшин вирішила, що нам не варто панікувати, — відрізав Вартовий. — Світло Аелісу захистить нас. Йди додому, Елані. І приховай свої крила... вони лякають дітей.

Елані стиснула кулаки. Світло не захистить їх. Вона відчувала це кожною клітиною свого тіла. Магія, якою вони так пишалися, була занадто тендітною для того жаху, що йшов до них.

Коли Вартовий пішов, дівчина підвелася. Вона знала, що в бібліотеці під замком, у найглибших підземеллях, куди не зазирало сонце вже тисячу років, зберігається зовсім інша магія. Магія, про яку заборонено навіть згадувати.

Там, у залізній клітці, прикутий ланцюгами з холодного срібла, чекав той, хто знав Пустоту в обличчя.

Елані дістала з кишені маленьку скляну колбу. В ній не було пилку чи нектару. Там була лише одна крапля темряви, яку вона зібрала в лісі минулої ночі.

— Якщо світло не хоче нас рятувати, — прошепотіла вона, дивлячись на чорну смугу на небі, — я випущу темряву.

Вона розправила свої «зіпсовані» крила і, не озираючись, полетіла вниз, до підземель старого замку. Туди, де починався шлях до безодні.