Розділ 27 . Дім біля дзеркального озера

Весна на Півночі була особливою. Це не був просто час, коли танув сніг — це був час, коли гори співали. Маленькі струмки, що збігали з вершин, зливалися в одне велике озеро біля підніжжя Фенрісгарда. Вода в ньому була настільки чистою, що в сонячні дні здавалося, ніби небо впало на землю і розлилося між скелями. Саме тут, на березі, Калеб вирішив збудувати те, що обіцяв Емі ще в лісовій хатині.

​— Закрий очі, — прошепотів Калеб, допомагаючи Емі злізти з Азраеля.

​Емі слухняно заплющила очі. Вона відчувала свіжий подих озера та запах свіжої сосни. Мушка, яка вже встигла вистрибнути із сідла, весело гавкала десь попереду.

​— Тепер відкривай.

​Емі розплющила очі і ледь не впустила свій посох. Перед нею стояв не замок і не палац. Це був чудовий двоповерховий будинок із великими вікнами, що дивилися прямо на воду. Він був збудований із золотистого дерева та світлого каменю. Навколо тераси вже почали розпускатися срібні квіти, а з димаря йшов легкий, затишний димок.

​— Ти збудував його... сам? — прошепотіла вона, торкаючись теплої стіни.

​— Мені трохи допоміг Азраель — він піднімав важкі колоди, — посміхнувся Калеб, витираючи руки об фартух. — І Бастіан допоміг із фундаментом. Але все всередині — тільки для нас.

​Вони зайшли всередину. У вітальні палав камін, а на підлозі лежав м'який килим, на якому Мушка вже почала крутитися, вибираючи собі місце. Але найголовніше чекало на другому поверсі.

​Калеб відчинив двері до кімнати, яка була наповнена сонячним світлом. Стіни були розписані вручну: на одній був зображений великий добрий дракон, що тримає на крилах зірки, а на іншій — ліс, де між деревами ховаються маленькі білі вовченята.

​У центрі стояла та сама колиска, яку Калеб майстрував у замку. Тепер у неї були м'які подушки, а зверху висів мобіль із маленьких кришталевих дракончиків, які тихо дзвеніли на вітрі.

​— Тут вона зробить свій перший крок, — Калеб обійняв Емі ззаду, поклавши руки на її живіт. Малеча всередині відгукнулася легким поштовхом, ніби погоджуючись із татом. — Тут вона буде вчитися читати твою книгу. І тут ми будемо розповідати їй, що світло і тінь — це просто дві сторони одного серця.

​Весь вечір вони облаштовували свій новий дім. Емі розставляла на полицях сушені трави та книги зі стародавніми рецептами зцілення. Вона поставила на підвіконня вазон із «Квіткою Миру», яка розпускалася тільки там, де не було ненависті.

​Калеб повісив над дверима Сутінковий Клинок та свій лицарський меч. Вони більше не були йому потрібні для битв, але вони нагадували про ціну, яку вони заплатили за цей затишок.

​— Знаєш, — почала Емі, коли вони сіли вечеряти на терасі, спостерігаючи за заходом сонця. — Я ніколи не думала, що щастя може бути таким... тихим. Без вибухів магії, без криків драконів. Просто вечеря з тобою.

​— Це і є справжня магія, Емі, — відповів Калеб. — Врятувати світ — це важко, але зробити одну людину щасливою щодня — це справжнє мистецтво.

​Раптом до озера спустився Азраель. Він обережно нахилив голову до води, щоб попити, а потім підійшов до тераси. Емі простягнула руку і погладила його гарячу луску.

​— Тобі тут подобається, друже? — спитала вона.

​Дракон видав низьке, задоволене муркотіння, від якого завібрували вікна в будинку. Він влігся поруч із терасою, ставши живим щитом для їхнього дому. Тепер він був не зброєю масового знищення, а великим, крилатим охоронцем сім'ї.

​Ніч у новому будинку була спокійною. Мушка спала біля ліжка Емі, Азраель — під вікном, а Калеб тримав Емі за руку навіть уві сні.

​В цей момент, далеко в Фенрісгарді, Маліка дивилася на зорі і посміхалася. Вона знала, що завтра або післязавтра життя зміниться назавжди. Вона відчувала, як магія Всесвіту готується до народження тієї, чиє ім'я зараз вибирають сотні людей у далекому світі читачів.

​— Прийди, маленька, — прошепотіла Маліка вітру. — Твій дім готовий. Твій тато збудував його з любові, а твоя мама — з надії.

Дорогі читачі ! 

Маленька принцеса Фенрісгарду скоро вийде у світ 

Яке ім'я їй підійде 

Як ви думаєте мені інтересна ваша думка.