Розділ 21 . Поцілунок сонця та тінь дракона

Небо над Фенрісгардом перетворилося на розпечене горнило. Штучне сонце, створене Верховною Жрицею, висіло прямо над головами, випаровуючи хмари та змушуючи каміння веж тріскатися від жару. Повітря тремтіло, а в очах воїнів Тіньового Легіону відбивався золотий жах.

​Азраель летів крізь цей жар, наче стріла, випущена з лука самого хаосу. Емі відчувала, як піт стікає по її спині, а шкіра починає пекти, але вона не відпускала руків'я «Сутінкового Клинка». Поруч із нею Калеб прикривав їх щитом, який він наповнив енергією кристала Серця — блакитне сяйво щита шипіло, стикаючись із золотими променями Жриці.

​— Вона занадто сильна, Емі! — перекрикуючи гуркіт магічного полум'я, крикнув Калеб. — Ми не підберемося ближче, Азраель просто згорить!

​— Тоді ми перетворимося на саму темряву! — Емі заплющила очі і звернулася до крові Фенріра. — Тіні Півночі, почуйте мене! Не дайте вогню поглинути ваше дитя!

​Раптом троє Драконів Порожнечі, що кружляли нижче, здійнялися вгору. Вони вишикувалися трикутником навколо Азраеля і почали випускати не полум'я, а абсолютну пустку. Ця темна енергія почала поглинати світло навколо них, створюючи холодний коридор у самому центрі штучного сонця.

​— Тепер! — вигукнула Емі.

​Азраель зробив останній ривок. Вони прорвалися крізь золоту завісу і опинилися перед літаючим троном Жриці. Вона виглядала велично і страшно: її золота маска плакала розплавленим металом, а руки були підняті до неба, підтримуючи сонячну сферу.

​— Ви — бруд на лиці цього світу! — пролунав її голос, схожий на тисячу дзвонів. — Ви сховалися в тінях, але сонце знайде кожного!

​Вона виставила руку вперед, і з її долоні вирвався спис чистого світла. Калеб зреагував миттєво. Він зіскочив із сідла Азраеля прямо на літаючу платформу Жриці, перехопивши удар своїм мечем. Скрегіт був такий сильний, що Емі на мить оглухла.

​— Ти зрадив свій орден, вершнику! — Жриця вдарила Калеба хвилею тепла, відкидаючи його до краю платформи. — Твій батько дивиться на тебе з пекла і соромиться!

​— Мій батько ніколи не знав, що таке справжня честь! — Калеб встромив меч у золоту підлогу платформи, щоб втриматися. — Честь — це захищати тих, кого ти любиш, а не спалювати світ заради ідеї!

​Емі направила Азраеля з іншого боку. Вона знала, що Жриця вразлива, поки підтримує сонце.

— Калебе, тримай її! Я розіб’ю сферу!

​Калеб кинувся вперед, обплітаючи руки Жриці ланцюгами світла, які він вивчив ще в Академії. Це була іронія долі — використати їхню ж магію проти них самих. Жриця закричала, її концентрація похитнулася. Штучне сонце в небі почало пульсувати і зменшуватися.

​Емі підняла «Сутінковий Клинок». Меч почав рости, поглинаючи тіні від навколишніх гір. Він став величезним чорним лезом, що тяглося до самого неба.

​— За Фенріра! За маму! І за світлий ранок для Мушки! — Емі вдарила по золотій сфері.

​Пролунав вибух, який змусив замовкнути всю битву внизу. Штучне сонце розкололося на мільйони іскор, які почали падати на землю як теплий літній дощ, не завдаючи нікому шкоди. Золота маска Жриці тріснула, відкриваючи втомлене обличчя жінки, яка занадто довго дивилася на вогонь.

​Платформа почала падати. Азраель пірнув вниз, підхоплюючи Калеба та Емі за секунду до удару об землю. Жриця зникла в хмарі золотого пилу.

​На землі битва почала вщухати. Побачивши, що їхнє сонце згасло, воїни Ордену почали кидати зброю. Вони не були вбиті — вони були засліплені власною вірою, яка щойно зазнала краху.

​Емі та Калеб приземлилися посеред двору Фенрісгарда. Вони були вкриті попелом, їхній одяг обгорів, але вони стояли.

​До них підбігла Мушка, яка весь цей час ховалася в безпечному місці. Вона почала радісно стрибати навколо них, намагаючись лизнути обпечені руки Калеба.

​— Ми це зробили... — прошепотіла Емі, падаючи на коліна від виснаження.

​Маліка підійшла до них, накриваючи обох своїм плащем.

— Ви врятували не тільки замок. Ви врятували душі цих людей. Тепер вони бачать, що тінь не вбила їх, коли вони були беззахисні.

​Але Калеб дивився на південь.

— Це ще не все, — сказав він. — Основна армія Академії ще не прийшла. Рада Магістрів готує останній удар. Але тепер у нас є те, чого в них ніколи не буде.

​— Що саме? — спитала Емі, спираючись на нього.

​— Справжня сім'я. І легенда, яка вже розлетілася світом. Легенда про Королеву Тіней та її Світлого Вершника.

​Ніч після битви була спокійною. Поранені отримували допомогу в саду Крижаних Квітів, а колишні вороги сиділи біля одних багать із повстанцями. Емі сиділа на вежі, дивлячись на зорі.

​— Ти думаєш, коли-небудь настане день, коли нам не треба буде тримати мечі? — спитала вона Калеба.

​Він сів поруч і взяв її за руку.

— Я бачу цей день, Емі. Там буде великий будинок біля озера, багато квітів і сміх дитини. І жодних обладунків.

​Емі посміхнулася, і в її серці зародилася нова надія.