Розділ 18 . Сад крижаних квітів та подих життя

Ранок у Фенрісгарді не був схожий на ранок в Академії. Тут сонце не сліпило очі холодною позолотою, а м’яко просочувалося крізь напівпрозорі стіни з чорного льоду, розфарбовуючи зали в глибокі лазурові та фіолетові відтінки. Емі прокинулася від ніжного запаху полину та ще чогось солодкого, що нагадувало мед і хвою.

​Калеб уже був у бібліотеці. Він сидів серед високих стелажів, завалених древніми сувоями, і його обличчя було зосередженим, як ніколи. Перед ним лежала та сама «Книга Тіней Фенріра», але поруч він розклав десятки гербаріїв та записників з алхімії.

​— Дивись, Емі, — він підняв голову, і в його очах засяяла надія. — Я знайшов це в записах про «Магію Рівноваги». Тут написано, що в самому серці замку, під головною вежею, є закритий сад. Батько Фенрір висадив його для Маліки. Там ростуть Крижані Квіти Сну — єдині рослини в світі, здатні витягувати хворобу навіть із найдрібніших створінь, не завдаючи їм болю.

​Емі підійшла і поклала руку йому на плече.

— Ти цілу ніч не спав, шукаючи спосіб допомогти Мушці та іншим?

​— Я пообіцяв тобі, — Калеб перехопив її руку і поцілував долоню. — Ми не просто воїни, Емі. Ми — ті, хто має зцілити цей світ. Якщо ми можемо врятувати маленьку Мушку, значить, ми зможемо врятувати і тисячі інших.

​Вони спустилися в найнижчий рівень замку. Тут не було холодно — навпаки, повітря було теплим і вологим, завдяки підземним гейзерам. Коли Емі приклала руку до важких срібних дверей, вони безшумно відчинилися, відкриваючи вид на справжнє диво.

​Це був підземний сад. Величезні дерева зі сріблястим листям тяглися до склепіння, а між ними розпускалися квіти, що світилися ніжним блакитним світлом. Вони не в’янули від холоду — вони жили завдяки любові, яку Фенрір вклав у кожну насінину.

​Маліка вже була там. Вона тримала в руках маленьку ковдру, в якій лежала Мушка. Дівчинка здавалася зовсім крихітною в цьому величну саду, її дихання було слабким, а лапки холодними.

​— Покладіть її в центр кола Крижаних Квітів, — тихо промовила Маліка. — Але пам’ятайте: магія рослин працює лише тоді, коли вона підкріплена силою двох сердець. Калебе, твоя воля вершника і твоя доброта стануть щитом. Емі, твоя кров Тіней стане провідником.

​Емі обережно взяла Мушку і поклала її на м’який мох у центрі квіткового кола. Квіти миттєво здригнулися і почали схилятися до маленької істоти.

​— Починаймо, — сказав Калеб, стаючи навпроти Емі.

​Вони взялися за руки над Мушкою. Емі заплющила очі і відчула, як її сила тече крізь Калеба, очищуючись від гіркоти війни і перетворюючись на чисте сяйво. Вона шепотіла слова древньої пісні, яку колись чула від свого батька-лісника — пісню про кожну живу душу, яка має право на світло.

​Раптом сад наповнився неймовірним гулом. Квіти почали випускати пилок, який закрутився навколо Мушки золотистим вихором. Хвороба, що сиділа всередині, почала виходити чорним димом, який миттєво розчинявся в ароматі саду.

​Минула година, а може й вічність. Емі відчувала, як її власна енергія вливається в маленьке тіло, зміцнюючи його. Калеб тримав її руки так міцно, ніби передавав їй усю свою силу життя.

​І раптом... тихий звук. Мушка ворухнула вушком. Потім іншим. Вона розплющила очі — ясні, здорові — і тихенько запищала, відчуваючи тепло. Її маленьке серце забилося рівно і впевнено.

​— Вона жива... вона здорова! — Емі розплакалася, притискаючи маленьку Мушку до себе. Та у відповідь лизнула її палець.

​Калеб полегшено видихнув і опустився на коліна поруч із ними. Його обличчя світилося такою радістю, якої не давала жодна перемога в бою.

— Тепер ти бачиш? — прошепотів він. — Фенрісгард — це місце життя. Ми навчимо Тіньовий Легіон використовувати цей сад для кожного, хто постраждав від Академії.

​Вечір у замку був святковим. Тіньовий Легіон зібрався в головному залі. Дізнавшись про зцілення Мушки, люди вперше за довгі місяці почали співати пісень. Дракони внизу гарчали в унісон, створюючи потужний ритм.

​Емі стояла на балконі, дивлячись на свій народ. На її плечі сиділа щаслива і здорова Мушка, яка з цікавістю роздивлялася сніжинки.

​До неї підійшов Бастіан. Його обличчя було суворим.

— Це прекрасна мить, королево. Але я маю новини. Наші розвідники помітили рух на півдні. Рада Академії не просто збирає армію. Вони закликали «Орден Сонцепоклонників». Це релігійні фанатики, які вважають, що все, що пов’язане з тінями, має бути спалене дотла. Вони везуть із собою «Дзеркала Істини» — артефакти, що випалюють магію тіні на сотні миль навколо.

​Емі подивилася на Калеба, який підійшов до неї, почувши слова Бастіана.

— Скільки в нас часу? — спитав Калеб, кладучи руку на меч.

​— Тиждень. Можливо, десять днів, поки сніги не стануть занадто глибокими для їхніх возів.

​— Нам потрібно більше сили, — Емі подивилася в бік Розлому Душ. — Книга каже, що під льодовиком сплять Дракони Порожнечі. Вони — брати Азраеля. Якщо ми розбудимо їх, жодні дзеркала не зможуть нам протистояти.

​Маліка підійшла до них, тримаючи в руках два нових кільця, викуваних у кузні Фенрісгарда.

— Щоб розбудити їх, ви маєте пройти «Шлях Вірності». Ви маєте довести горам, що ваше кохання — це не просто почуття, а зв’язок, який не розірве навіть смерть. Ви готові спуститися в самі надра льодовика?

​Калеб і Емі переглянулися. У їхніх поглядах було все: і спогади про втечу, і поцілунки під снігом, і спільне зцілення Мушки.

​— Ми готові, — сказали вони в один голос.

​Ніч огорнула Фенрісгард. Мушка заснула в теплому гніздечку з хутра, а Емі та Калеб готувалися до свого найскладнішого випробування. Попереду був Розлом, де час зупинився, а дракони чекали на свій останній політ.