Розділ 12 . Крізь завісу заперечення

Темрява перед світанком була найгустішою. Вона липла до шкіри, наче мокра сажа, коли Азраель, наче величезна безшумна тінь, ковзав над верхівками дерев Забороненого лісу, що оточував Академію. Емі відчувала, як Калеб за її спиною перетворився на камінь. Його серце билося повільно й важко, відгукуючись у її власному тілі через кільця. Вони летіли без вогню, без магічних маяків, покладаючись лише на зір дракона та демонічне чуття Емі.

​— Там, — прошепотів Калеб, вказуючи на ледь помітну розщелину в скелі, над якою височіли масивні фундаменти Академії. — Стічний канал номер дев'ять. Бастіан каже, що це єдине місце, де захисний купол має «сліпу пляму» через постійний викид відпрацьованої магії.

​Азраель почав знижуватися. Це було небезпечно — розмах його крил ледь дозволяв пройти між гострими скелями. Коли лапи дракона торкнулися слизького каміння біля входу в тунель, Емі відчула різкий запах озону та гнилі. Це був запах Академії, яку не бачили аристократи — запах її брудних секретів.

​— Тобі доведеться залишитися тут, друже, — Емі притулилася лобом до гарячої луски Азраеля. — Чекай на наш сигнал. Коли почуєш мій крик у своїй голові — пали все. Роби так, щоб небо стало чорним від попелу.

​Дракон видав низький, вібруючий звук, схожий на стогін. Він не хотів відпускати своїх вершників у цю кам’яну пастку, але розумів, що це єдиний шлях.

​Вхід у тунель був закритий масивними ґратами, по яких пробігали іскри білого світла — антидемонічний захист. Емі зробила крок вперед, і Калеб автоматично схопив її за плече.

​— Обережно. Це «Сльози Ангела». Якщо ти торкнешся їх у своїй демонічній формі, твоя шкіра просто випарується.

​— Мені не потрібна форма, — Емі витягнула руку. — Мені потрібна лише крапля маминої крові, яка вже відчуває мене.

​Вона заплющила очі і зосередилася. Там, глибоко під ними, у нефритовій в'язниці, Маліка відчула наближення доньки. Повітря в тунелі раптом стало холодним, і фіолетове марево почало просочуватися крізь щілини в камінні. Коли Емі торкнулася ґрат, вони не вдарили її струмом. Навпаки, метал почав розм'якшуватися, наче віск, піддаючись її волі. Магія в’язня нейтралізувала магію в’язниці.

​Вони пройшли всередину. Тунель був вузьким, вкритим слизом та іржею. Калеб дістав невеликий магічний кристал, який випромінював тьмяне синє світло. Його обличчя в цьому світлі здавалося блідою маскою.

​— Ми під «Сектором Нуль», — прошепотів він, звіряючись із картою Бастіана. — Тут проходять магістралі, якими тече енергія. Чуєш цей гул?

​Емі прислухалася. Це не було механічним гулом. Це був звук тисяч голосів, що злилися в один нескінченний стогін. Енергія Маліки, яку викачували силою, була живою. Вона страждала.

​— Вони використовують її біль як батарейку, — зуби Емі клацнули від люті. Фіолетові візерунки на її руках спалахнули так яскраво, що синє світло кристала згасло. — Я відчуваю кожен удар серця кожного вершника в цій будівлі. Вони всі п’ють її життя!

​— Заспокойся, — Калеб притиснув її до стіни, закриваючи рот долонею. — Твій гнів — це маяк. Якщо ти зараз спалахнеш, Магістр Оклі відчує тебе за частку секунди. Ти маєш бути тінню. Холодною, невловимою тінню.

​Емі важко дихала, впираючись поглядом у його очі. Поступово вона опанувала себе.

— Добре. Веди далі.

​Вони просувалися технічними шахтами годинами. Кілька разів їм доводилося завмирати, втискаючись у ніші, коли над ними проходили патрулі Варти. Емі чула дзвін їхніх шпор та бачив відблиски золотих обладунків крізь вентиляційні отвори. Це було дивно — ще тиждень тому Калеб був одним із них. Він знав їхні імена, їхні звички. А тепер він був для них найгіршим ворогом.

​— Калебе, — прошепотіла вона, коли вони зупинилися біля розвилки. — Ти впевнений, що зможеш... якщо побачиш свого батька?

​Калеб подивився на свій меч.

— Мій батько перестав бути моїм батьком у той момент, коли побудував цей підвал. Він сказав мені, що моя мати померла, коли я був немовлям. Він брехав мені все життя. Він зробив мене вершником дракона лише для того, щоб я охороняв в’язницю жінки, яку він ненавидів. Моя вірність померла разом із тією брехнею.

​Раптом стіни затремтіли. Почувся низький гуркіт, і по трубах, що оточували їх, потекла яскраво-фіолетова рідина, що світилася.

​— Що це? — Емі торкнулася однієї з труб, і миттєво відсахнулася. — Це боляче!

​— Це «Великий Відбір», — з жахом промовив Калеб. — Батько активував фінальну стадію. Він викачує з твоєї матері надлишок сили, щоб наситити щити Академії перед нашим нападом. Він зрозумів, що ми вже близько, і вирішив використати її як одноразове джерело! Якщо він не зупиниться, через годину від неї залишиться лише порожня оболонка.

​— Ні! — Емі кинулася вперед, більше не піклуючись про тишу.

​Вона вибігла до масивних гермодверей із написом «СЕКТОР НУЛЬ. ОБМЕЖЕНИЙ ДОСТУП». Калеб не намагався її зупинити — він біг поруч, витягнувши меч.

​— Стій! — Калеб випередив її, прикладаючи руку до сенсора. Кільце Першого Вершника на його пальці вступило в резонанс із замком. — Дозволь мені. Мій код доступу ще має працювати...

​Механізм заскрипів, ланцюги почали розходитися. Двері повільно відчинилися, випускаючи хмару крижаного туману.

​У центрі величезної зали, підвішений на магічних ланцюгах у гігантській брилі білого нефриту, знаходився в’язень. Маліка. Вона виглядала як тендітна статуя: довге волосся плавало в рідині всередині нефриту, а її очі були заплющені. Від брили до стелі тяглися сотні тонких трубок, якими пульсувала її сила.

​— Мамо... — Емі впала на коліна перед каменем.

​— Ласкаво просимо додому, сину, — пролунав спокійний, владний голос із темряви над ними.

​Зі спеціальної платформи нагорі спустився чоловік. Магістр Оклі. Він був одягнений у білосніжну мантію, а його обличчя було абсолютно незворушним. У руках він тримав скіпетр, що світився таким самим світлом, як і трубки з енергією Маліки.

​— І ти, дитино, — він подивився на Емі з холодною цікавістю. — Ти виглядаєш точнісінько як вона у день нашої першої зустрічі. Така ж непокірна. Така ж... недосконала.