Розділ 9 . Танці на уламках неба

Повітря над Островом Туманів затремтіло від напруги. П’ять золотих точок на горизонті стрімко перетворювалися на розгніваних крилатих монстрів. Це були не просто вершники — це був елітний загін «Золота Варта», особисті кати Ради Академії. Їхні дракони, випещені сонячним світлом і магією чистоти, виблискували так яскраво, що на них було боляче дивитися.

​Але Азраель... він змінився. Після випробування в храмі він став втіленням самої ночі. Його луска поглинала світло, а фіолетове полум’я, що тепер пульсувало в його грудях, було магією Кровного Зв’язку.

​— Вони йдуть строєм «Спис», — голос Калеба пролунав прямо в голові Емі через їхні нові кільця. Він стояв на спині дракона, закріплений магічними стременами, готовий до ближнього бою. Його меч «Кіготь Тіні» випускав чорні іскри. — Емі, вони не будуть брати нас у полон. Магістр Оклі віддав наказ на знищення.

​— Тоді ми дамо їм те, чого вони так бояться, — відповіла Емі. Вона відчувала дракона кожним нервом. Вона відчувала впевненість Калеба за своєю спиною. — Азраелю, розділяй і пануй!

​Перший золотий дракон, на якому сидів колишній суперник Калеба — зухвалий вершник Маркус, випустив струмінь сліпучого білого вогню. Емі не стала ухилятися. Вона розкрила долоні, і перед Азраелем виник фіолетовий щит, який не просто відбив атаку, а поглинув її, перетворюючи світло на темну кінетичну енергію.

​— Мій хід, — прошепотіла вона.

​Азраель зробив неймовірну бочку, пролітаючи прямо під черевцем золотого дракона. У цей момент Калеб стрибнув. Це було безумство — на такій висоті залишити сідло. Але він не падав. Тонка нитка магічного зв’язку тримала його з Азраелем. Він приземлився прямо на спину золотого дракона, за спиною Маркуса.

​— Ти зрадник, Калебе! — закричав Маркус, розвертаючись із кинджалом. — Ти обміняв свою честь на демонічну підстилку!

​— Я обміняв сліпоту на зір, — холодно відповів Калеб. Одним точним ударом меча, наповненого силою Азраеля, він перерубав ланцюги сідла Маркуса. Золотий вершник з криком полетів вниз, у бурхливий океан. Дракон Маркуса, втративши хазяїна, розгублено завмер, і Емі миттєво вдарила по ньому ментальною хвилею: — «Лети геть! Ти вільний!» — і звір, підкоряючись волі сильнішого, зник у тумані.

​Але решта четверо оточили їх. Вони почали стягувати магічне коло, створюючи «Клітку Світла». Повітря почало стискатися, спалюючи кисень.

​— Емі, вони намагаються випалити твою демонічну суть! — крикнув Калеб, повертаючись на спину Азраеля. Його обличчя було вкрите кіптявою, а на плечі з’явилася глибока рана від світлового списа. — Якщо коло замкнеться, ми згоримо!

​Емі відчула, як її серце б’ється в унісон з серцем Калеба. Вона бачила його біль, його рішучість померти за неї. І це розпалило в ній таку лють, яку вона ще ніколи не відчувала. Її демонічна частина більше не була монстром, якого треба ховати. Вона була її зброєю.

​— Калебе, дай мені свою руку! — скомандувала вона.

​Він схопив її долоню. Кільця на їхніх пальцях з’єдналися, випустивши сліпучий спалах. Емі закинула голову, і з її горла вирвався не людський крик, а справжній рик вищого демона.

​— ЧОРНЕ СОНЦЕ! — вигукнули вони в один голос.

​Азраель розкрив пащу, і замість вогню з неї вилетіла сфера чистої антиматерії. Вона вдарила в центр золотого кола, розриваючи його на шматки. Ударна хвиля була такою потужною, що золотих драконів відкинуло в різні боки, як паперові іграшки. Один із них, не втримавши рівновагу, врізався в скелю острова, інший почав стрімко падати, втративши крило.

​Емі та Калеб зависли в самому центрі цього хаосу. Навколо них кружляли уламки магічних щитів та пір'я золотих крил.

​— Ми перемогли? — продихала Емі, відчуваючи, як магія Кровного Зв'язку повільно відступає, залишаючи після себе солодку втому.

​— Ми лише оголосили війну, — Калеб притягнув її до себе, перевіряючи, чи вона ціла. Він обережно торкнувся її обличчя, на якому тепер залишилися тонкі фіолетові візерунки — мітка вищої вершниці. — Академія не пробачить знищення Варти. Тепер за нами прийде сам Магістр Оклі на своєму Білому Драконі. А він старий, як самі гори, і знає закляття, які можуть розірвати душу вершника на відстані.

​— Нехай приходить, — Емі притулилася до його грудей, слухаючи його сильне серце. — Тепер у нас є те, чого у них ніколи не було.

​— І що ж це? — посміхнувся він, вперше за довгий час щиро і тепло.

​— Справжня свобода. І Азраель, який більше нікому не підкориться.

​Вони подивилися вниз. Острів Туманів поступово зникав під ними, а вдалині, за горизонтом, небо почало багряніти. Це не був світанок. Це було заграво пожежі — Академія зрозуміла, що вони не повернуться, і почала мобілізацію всіх сил.

​— Нам потрібно знайти інших, — сказав Калеб, розвертаючи Азраеля на південь, до Далеких Степів. — Є й інші напівкровки, Емі. Є інші «дефектні» вершники, яких Академія викинула на смітник історії. Ми зберемо армію. Армію Тіней.

​Азраель видав потужний рик згоди, що прокотився над океаном. Він летів стабільно і швидко, відчуваючи, як його двоє вершників нарешті перестали бути господарем і рабом, перетворившись на партнерів, коханців і воїнів.

​Цієї ночі Академія втратила свого кращого учня і свою найбільшу таємницю. А світ отримав нову легенду — про Дівчину-Демона та Лицаря-Зрадника, які навчили Чорного Дракона співати пісню свободи.

​— Калебе, — тихо промовила Емі, коли вони летіли крізь хмари. — Твоя рука... кільце. Воно світиться червоним.

​Калеб подивився на свій палець. Кільце дійсно пульсувало тривожним світлом.

— Це означає, що Перший Хазяїн не просто залишив нам артефакти. Він залишив нам частину своєї пам’яті. І зараз вона каже мені, що в Академії тримають когось... когось, хто пов’язаний з тобою, Емі. Когось, про кого ти навіть не знала.

​Емі здригнулася. Минуле, яке вона вважала мертвим, почало оживати, готуючи нові, ще страшніші випробування.