Розділ 5 . Тріщини у золотій масці

Академія Вершників ніколи не спала. Навіть вночі її коридори освітлювалися магічними кристалами, що випромінювали холодне біле світло. Але для Емі це світло було ворожим. Після польоту в Чорних Скелях вона відчувала себе спустошеною. Кожна клітина її тіла боліла від магічного виснаження, а перед очима все ще стояв погляд Калеба — той самий момент, коли його пальці торкнулися її шкіри.

​Наступного тижня Академія готувалася до «Свята Першого Полум'я». Це була щорічна подія, де вершники демонстрували свою єдність із драконами. Для Калеба це завжди був день тріумфу. Для Емі це обіцяло стати днем публічної ганьби.

​— Ти не можеш піти туди в цьому лахмітті, — Калеб увійшов до її кімнати без попередження, як він зазвичай і робив. У його руках був важкий згорток із темно-синьої тканини.

​Емі сиділа біля вікна, спостерігаючи за Азраелем, який спав у дворі, згорнувшись величезним чорним кільцем. Вона навіть не повернула голови.

​— Я не збираюся йти на ваше свято. Я тут лише тому, що твій дракон влаштував страйк. Я не частина вашого вищого світу, Калебе.

​Хлопець кинув згорток на ліжко. Тканина розгорнулася, виблискуючи срібним гаптуванням. Це була сукня вершниці — поєднання вишуканості та бойової практичності.

​— Ти підеш, — відрізав він, підходячи ближче. Його кроки лунали по кам'яній підлозі з особливою вагою. — Рада хоче бачити дівчину, яка підкорила Чорне Крило. Якщо ти не з'явишся, вони вирішать, що я втратив контроль над ситуацією. А я ніколи не втрачаю контроль.

​— Невже? — Емі нарешті подивилася на нього. Її очі все ще мали той легкий фіолетовий відблиск після вчорашнього польоту. — А в ущелині ти теж контролював ситуацію? Коли Азраель падав, а ти просто тримався за мої руки?

​Калеб застиг. Його обличчя напружилося, щелепи міцно стиснулися. Він нахилився до неї так близько, що вона відчула запах кедра та холодного заліза — його незмінний аромат.

​— Те, що сталося в ущелині, залишиться між нами і драконом. Тут, в Академії, ти будеш виконувати роль ідеальної напарниці. Ти вдягнеш цю сукню, ти вийдеш на плац, і ти будеш посміхатися, навіть якщо твоя демонічна кров випалюватиме тебе зсередини. Зрозуміла?

​Він розвернувся, щоб піти, але біля дверей зупинився.

— І ще одне. На балу після церемонії ти не відходиш від мене ні на крок. Багато хто захоче перевірити тебе на міцність. Не давай їм приводу побачити в тобі монстра. Бо тоді навіть я не зможу тебе захистити.

​Вечір свята настав швидше, ніж Емі того хотіла. Коли вона вийшла на головний плац, гамір натовпу раптово вщух. Сукня кольору нічного неба ідеально підкреслювала її бліду шкіру та довге темне волосся. Вона виглядала як королева тіней, що випадково потрапила на сонячне свято.

​Калеб чекав її біля Азраеля. Його золоті обладунки сьогодні сяяли яскравіше, ніж зазвичай, але погляд залишався похмурим. Коли він побачив Емі, його зіниці розширилися. На коротку мить його маска впевненості тріснула, відкриваючи щось схоже на ніяковість.

​— Ти... — він запнувся, але швидко опанував себе. — Ти запізнилася. Сідай.

​Церемонія була пишною. Десятки драконів здіймалися в повітря, випускаючи кольорове полум'я. Азраель чекав свого виходу. Коли Калеб допоміг Емі піднятися (цього разу його рука затрималася на її талії трохи довше, ніж вимагали правила пристойності), дракон видав потужний рик, від якого затремтіли вікна в головному корпусі.

​Вони злетіли останніми. Азраель не випускав просто вогонь — він випускав темне, майже чорне полум'я, яке розквітало в небі фіолетовими іскрами. Це було красиво і страшно водночас. Емі відчувала тріумф дракона; він насолоджувався тим, що нарешті має обох своїх вершників поруч.

​Але справжнє випробування почалося пізніше, у святковому залі.

​Емі стояла біля колони, намагаючись бути непомітною, поки вершники обговорювали свої подвиги. Калеб був оточений прихильниками, але його очі постійно шукали її в натовпі.

​— Отже, це та сама напівдемониця, — почувся солодкий, але отруйний голос. До Емі підійшла Ліра, одна з кращих вершників світлих драконів, яка давно вважала Калеба своєю власністю. — Дивно, що Азраель обрав таку... брудну компанію. Можливо, він просто старіє і втрачає смак?

​— Можливо, він просто відчув силу, якої немає у вас, Ліро, — спокійно відповіла Емі, хоча всередині в неї все кипіло.

​— Силу? — Ліра розсміялася, і цей сміх привернув увагу оточуючих. — Ти лише паразит, який присмоктався до Калеба. Без нього ти — ніщо. Лише помилка природи, яку варто було б тримати в клітці.

​Ліра підняла руку, і в її пальцях заіскрилася світлова магія — пряма загроза для напівдемона. Емі відчула, як її власна магія відгукується, як нігті починають видовжуватися, а в горлі народжується гарчання. Вона втрачала контроль.

​Раптом чиясь міцна рука перехопила зап'ястя Ліри.

​— Досить, — голос Калеба був тихим, але від нього віяло таким холодом, що Ліра здригнулася. — Ти ображаєш мою напарницю, Ліро. А отже — ти ображаєш мене і мого дракона.

​— Калебе, ти захищаєш це створіння? — обурилася дівчина.

​— Я захищаю честь Чорного Крила, — він відштовхнув руку Ліри і повернувся до Емі. Його обличчя було непроникним, але очі палали небезпечним вогнем. — Танцюй зі мною.

​Це не було проханням. Це був наказ. Він вивів її на середину залу під сотні шокованих поглядів. Коли він поклав руку на її талію, а іншою взяв її долоню, Емі відчула, як її демонічна лють вщухає, змінюючись чимось іншим — гарячим і бентежним.

​— Навіщо ти це робиш? — поцікавилася вона, коли вони почали повільно рухатися в такті музики. — Ти ж сам мене ненавидів ще вчора.

​Калеб наблизився до її вуха, так що його губи майже торкалися її шкіри.

— Я і зараз не в захваті, Емі. Але ніхто, крім мене, не має права тебе ображати. Ти належиш до мого екіпажу. Азраель довірив тобі свою спину, а я... я змушений довіряти йому.

​Він глянув їй прямо в очі, і на мить Емі здалося, що вона бачить у цій золотій масці справжню людину — самотню, втомлену від очікувань світу і неймовірно спраглу до чогось справжнього.