Розділ 3 . Випробування висотою

Перший світанок в Академії зустрів Емі не співом птахів, а гуркотом дзвона. Вона ледь встигла вдягнути тренувальну форму, яка була їй трохи завелика, як двері її кімнати відчинилися без стуку. На порозі стояв Калеб. Він уже був повністю екіпірований, а його погляд обіцяв важкий день.

​— На вихід, напівкровка, — кинув він. — Дракон уже чекає. І не сподівайся, що сьогодні він буде катати тебе, як на прогулянці.

​На тренувальному полі зібралося чимало курсантів. Всі хотіли подивитися, як «золотий хлопчик» Академії приборкуватиме демоницю. Азраель бив хвостом по землі, викрешуючи іскри, але щойно побачив Емі, одразу затих.

​— Слухай уважно, — Калеб схопив її за лікоть, підводячи до дракона. — Керувати Азраелем — це не просто сидіти в сідлі. Це боротьба волі. Якщо ти не покажеш йому, хто тут головний, він розмаже тебе об першу ж скелю.

​Він легко застрибнув у сідло і простягнув руку Емі, але зробив це так неохоче, ніби торкався розпеченого заліза. Вона проігнорувала його руку і видерлася сама, сівши попереду, як і минулого разу.

​— Ти будеш тримати віжки, — процідив він їй у потилицю, притискаючись ззаду. — А я буду направляти твої руки. Спробуємо «Мертву петлю».

​— Вона ж вперше в сідлі самостійно! — вигукнув хтось із натовпу, але Калеб лише зловтішно посміхнувся.

​— Якщо її кров така сильна, як кажуть, вона виживе. Азраелю, вгору!

​Дракон злетів так різко, що в Емі потемніло в очах. Вітер бив у обличчя, вибиваючи сльози. Калеб навмисно не давав їй звикнути, перехоплюючи її зап’ястя своїми сильними пальцями.

​— Тягни ліворуч! Сильніше! — кричав він крізь гуркіт вітру. — Ти слабка, Емі! Твоя людська частина боїться, а демонічна — спить. Прокинься, або ми впадемо!

​Він різко смикнув поводи, змушуючи Азраеля піти у круте піке. Земля стрімко наближалася. Емі відчула, як шлунок підкотився до горла. Калеб чекав, що вона закричить, що вона благатиме зупинитися.

​Але замість крику в її грудях прокинувся холодний вогонь. Її очі на мить спалахнули темним фіолетом — знаком її походження. Вона відчула не віжки, а саме серце дракона. Його лють, його силу.

​— Досить, — холодно сказала вона.

​Емі не просто смикнула віжки — вона подумки наказала Азраелю вирівнятися. Дракон слухняно завмер у повітрі за кілька метрів від каміння, змахнувши крилами так потужно, що пил на плацу засліпив глядачів.

​Калеб за спиною заціпенів. Він відчув цей імпульс — це не була техніка вершника, це був прямий наказ крові. Його дракон послухався її, проігнорувавши його власні руки на поводах.

​— Як ти це зробила? — прошепотів він, і в його голосі вперше почувся не гнів, а справжній острах... і крапля захоплення, яке він намагався придушити.

​— Він не раб, Калебе, — Емі важко дихала, відчуваючи, як магія виснажує її. — Він хоче, щоб його чули, а не просто тягнули за мотузки.

​Вони повільно опустилися на землю. Натовп мовчав. Калеб зліз із дракона і вперше подивився на Емі не як на «бруднокровку», а як на небезпечного суперника, який щойно вкрав частину його душі.

​— На сьогодні досить, — кинув він, не дивлячись на друзів. — Завтра ми підемо в ліс. Там, де ніхто не заважатиме мені вибити з тебе ці трюки.