Розділ 2 . Чужа серед золота

Політ до Академії здався Емі вічністю. Кожен помах крил Азраеля відгукувався вібрацією в її тілі, але значно сильніше вона відчувала руки Калеба, які залізною хваткою тримали поводи навколо її талії. Він не розмовляв з нею, лише іноді різко смикав віжки, намагаючись довести дракону, що він все ще головний. Але Азраель лише невдоволено пирхав, ігноруючи грубість вершника.

​Коли на горизонті з’явилися золоті шпилі Академії Вершників, Емі затамувала подих. Це було місце для обраних, для чистокровних, для тих, хто вважав таких, як вона, помилкою природи.

​— Зараз почнеться цирк, — процідив Калеб їй на вухо. — Навіть не думай відкривати рота. Я сам усе поясню Раді.

​Азраель почав знижуватися, роблячи широке коло над головною площею. Натовп курсантів у біло-золотій формі висипав на плац. Вони звикли бачити Калеба як гордого одинокого воїна на чорному драконі. Побачити ж попереду нього дівчину в простому селянському одязі, від якої за милю тхнуло темною магією — це був удар по репутації закладу.

​Дракон приземлився з неймовірною грацією, якої Емі від нього не очікувала. Щойно він склав крила, Калеб зіскочив першим, навіть не подавши їй руки.

​— Калебе! Що це означає? — назустріч їм вийшов літній чоловік у важкій мантії — Магістр Оклі. Його погляд зупинився на Емі, і очі звузилися від огиди. — Напівдемониця? На спині Чорного Крила? Ти збожеволів?

​— Це не моє рішення, Магістре, — холодно відповів Калеб, підходячи до вчителя. Його обличчя знову перетворилося на крижану маску. — Дракон відмовився злітати без неї. Він вистежив її сам. Вона — його умова.

​Емі обережно сповзла з дракона. Щойно її ноги торкнулися каміння, вона відчула себе беззахисною під сотнями ворожих поглядів. Шепіт прокотився натовпом: «Бруднокровка», «Демонічне поріддя», «Вона приворожила звіра».

​Азраель, ніби відчувши її стан, раптом підштовхнув Емі носом у плече, змусивши її похитнутися. Це був жест такої довіри, що Магістр ледь не впустив свій посох.

​— Вона не може залишитися тут, — вигукнула одна з дівчат-курсанток, виходячи вперед. — Це порушує всі закони честі!

​Калеб раптово обернувся до Емі. В його очах не було співчуття, лише холодна рішучість.

​— Вона залишиться, — відрізав він, і всі замовкли. — Бо без неї Азраель — просто гора м’яса на землі. Я буду її наставником. Я буду за нею стежити. Якщо її демонічна кров бодай на крок вийде з-під контролю — я обіцяю, що моя рука не здригнеться.

​Він підійшов до Емі так близько, що вона бачила іскри гніву в його зіницях.

​— Ходімо, «партнерко». Твоє життя в лісі закінчилося. Ласкаво просимо в пекло, яке ти сама собі обрала, просто народившись.

​Він повів її до вежі, не озираючись. Емі глянула на Азраеля — дракон дивився їй услід, і в його рубінових очах вона вперше побачила небезпечне попередження: справжнє навчання ще навіть не почалося.