Розділ 1 . Тінь над лісом

Спека того дня була задушливою, але Емі звикла до труднощів. Живучи наодинці в лісовій хатині, вона приховувала свою демонічну сутність за важкою працею. Та коли небо раптом потемніло серед білого дня, вона зрозуміла: її спокій скінчився.

​Величезна тінь накрила галявину. Гуркіт крил збив повітря, притискаючи траву до землі. Перед ганком приземлився Азраель — легендарний чорний дракон Академії. Його луска виблискувала обсидіаном, а з ніздрів виривався сизий дим.

​Дракон не гарчав. Він дивився на неї з якоюсь дивною, майже людською тугою, і повільно опустив голову до її ніг.

​— Відійди від нього, демонице! — голос прозвучав як удар батога.

​Зі спини дракона, спружинивши, зіскочив високий хлопець. Калеб. Його золоті обладунки були в пилу, а очі палали такою люттю, що Емі мимоволі зробила крок назад.

​— Я не знаю, що ти зробила, які чари використала, але цей дракон тиждень не їв і не злітав, поки я не відпустив поводи й не дозволив йому летіти сюди, — Калеб підійшов впритул, височіючи над нею. — Ти — напівкровка? Я відчуваю твій солодкий сморід сірки.

​— Я його не кликала, — Емі випрямилася, зціпивши зуби. — Забирай його і лети геть.

​— Якби я міг! — Калеб вдарив кулаком по лапі дракона, але Азраель навіть не здригнувся, продовжуючи дивитися на Емі. — Він не зрушить з місця без тебе. Рада Академії дала мені наказ: повернути дракона будь-якою ціною. А оскільки він вибрав тебе своїм «ключем», ти їдеш зі мною.

​Він схопив її за руку і силоміць потягнув до широкої спини дракона. Емі пручалася, але сили були нерівні. Калеб допоміг їй піднятися в сідло, а потім сам сів позаду, буквально притискаючи її до себе.

​— Слухай сюди, — прошепотів він їй у потилицю, його гарячий подих обпікав шкіру. — Ми будемо літати разом. Я буду за твоєю спиною, я буду тримати віжки. Ти — просто баласт, який змушує його крила рухатися. Спробуєш щось утнути — і я скину тебе вниз раніше, ніж ти згадаєш своє ім'я.

​Азраель  видав переможний рик. Тільки-но рука Емі торкнулася його шиї, він відштовхнувся від землі.

​Калеб міцніше обхопив її талію однією рукою, іншою стискаючи поводи. Він ревнував. Він відчував, як дракон під ними радісно вібрує від присутності дівчини, і ця вібрація проходила крізь них обох, сплітаючи їхні долі в одну небезпечну лінію.

​— Летимо в Академію, — скомандував Калеб, хоча було зрозуміло: сьогодні не він обирав маршрут.