Розділ II. Я відчуваю її ..

Ліс темний та моторошний. Я йшов , та дивився вперед, і тільки вперед, і тільки на неї.. Мене лякало те що я знаю хто вона, але не пам'ятаю. Навіть не пам'ятаю її ім'я, аби запитати щось в неї.

Раптом вона зупинилась. Вона доторкнулссь своїм пальцем до моїх вуст,  ніби сказавжи мені : "Тсс". Я хотів спитати в неї що таке, та прибрати її руку. Але коли я наважився це зробити вона закрила мені рота усією своєю теплою рукою. Я вирішив що краще не рухатись, та чекати поки вона сама прибере руку. 

Ми простояли вже так хвилин п'ять,  ми стояли ніби зачаровані, я досі не розумів що відбувається і хотів дізнатись. Але вона мовчки стояла та дивилась по сторонах, ніби чекала що хтось захоче вистрибнути, напасти на нас. 

І ось, у повітрі летіло щось чорне.. Незнайомка повернулась до мене та прошепотіла мені на вухо : " Краще не рухайся і не видавай звуків, не хочу аби тебе від мене так швидко забрали". Я не сильно зрозумів суті сказаного, але стояв мовчки та нерухався. 

Небо стало світлим, все скінчилося. Я наважився спитати в неї:

- Тож, ми можемо йти далі?

Вона повернулась до мене, та усміхнулась

-Тепер я впізнаю тебе. Завжди хочеш йти тільки далі і не спинятись.. - вона усміхнулась знову, але вже інакше, ніби спогади були у неї перед очима і для неї це було дуже болісно..

Я хотів спитати її ім'я, але ніяк не міг наважитись..

-Ти йдеш мовчки бо не пам'ятаєш хто я еге ж?

- Невже це так помітно? - запитав я тихо та спокійно, підійшовши трохи до неї ближче.

- Звісно, зазвичай ти не мовчиш так довго. Це щось неймовірне для тебе. - Дівчина усміхнулась та повернулась до мене.

- Ти справді нічого не пам'ятаєш?..

- Нічого.. Може ти зможеш мені розповісти? - я взяв її за руки, і подивився їй прямо в очі. Таке враження ніби я щось відчуваю до неї, якесь тепло, і дуже сильне.

-Так, звісно - вона подивилась у мої очі у відповідь, я відчув, ніби щось сильне б'ється у моїх грудях. І це було моє серце.. Це означало лише одне, я знаю її краще ніж думаю, треба лише згадати.