Вечірка

Ситі студенти ставали жвавішими й гучнішими. Вони збивалися в гурти й тяглися до холу, звідки вже лунала музика. За якийсь час вона почала віддалятися й перемістилася надвір — мабуть, вечірку вирішили перенести на свіже повітря.

— То що ми вирішили? Йдемо? — запитала Асторія.

Я не вважала це хорошою ідеєю. Припхатися на зборище, повне молодих драконів, — усе одно що мішень на собі намалювати.
— Та годі вам киснути, ходімо! — наполягала вона — Нам разом вчитися, а потім і працювати. Все одно доведеться знайомитися.
Я ж трималася думки, що краще пізно, ніж раніше. З іншого боку, сидіти наодинці в кімнаті теж не хотілося, а Марину, схоже, вже вдалося переконати.

Варто було мені підвестися з-за столу, як Асторія радісно заплескала в долоні. Тільки зараз я задумалася, наскільки ж ми різні. Марина — зі своєю войовничою зачіскою у вигляді двох гульок на голові, купою браслетів на зап'ястях і поглядом, який чітко давав зрозуміти, що жарти з нею кепські. Натомість Асторія — легка й тендітна. Навіть колір крил вона мала світло-коричневий, настільки ніжний, що, здавалося, ще мить — і вони стануть прозорими. Відтоді як дівчині вилікували крило, з її обличчя не сходила замріяна усмішка, а все навколо вона сприймала як неймовірну пригоду.

Я ж на їхньому тлі наче губилася. Не могла похизуватися ні жіночністю та мрійливістю, ні сталевим характером. Я почувалася тут абсолютно випадковою. Цікаво, як Асторію з її суто дівчачою вдачею взагалі сюди занесло?

А вона тим часом уже підстрибувала від нетерпіння, тягнучи нас до виходу із замку.

Неподалік від брами вже розпалили чимале багаття. Потроху сутеніло, і вогнище відкидало химерні тіні на кам'яні стіни. Пара особливо розпалених драконів скинули з себе футболки і, граючи біцепсами, зійшлися в жартівливому двобої. Усе це було чистої води показухою, та я спіймала себе на думці, що нам теж доведеться тренуватися в поєдинках. А я не була впевнена, чи встою бодай хвилину — моє тіло абсолютно не звикло до бійок.

Хтось притягнув колоди, і ми втрьох присіли, тримаючись своєю маленькою жіночою компанією в цьому тестостероновому царстві.

— Будете? — запитав один із хлопців, простягаючи нам бляшанку.

— Що це? — поцікавилася я, відчувши різкий запах спирту.

До міцних напоїв я ставилася вкрай погано. У нашому районі часто можна було зустріти нетверезого дракона, і спілкування з ними ніколи не закінчувалося чимось хорошим.

— Дещо, що підніме вам настрій, — підмигнув він.

Я відмовилася від «заманливої» пропозиції, а от дівчата, на мій подив, радо погодилися.

Невдовзі вечірка стала ще гучнішою й розкутішою. Градус алкоголю в крові абітурієнтів зростав, а разом із ним — і їхня самовпевненість. Мені ставало дедалі некомфортніше тут перебувати. П’яні дракони навколо поводилися надто розв’язно, а деякі компанії вже почали звертати на нас надмірну й доволі нахабну увагу.

— О, дивіться, нове м'ясце прибуло! — почувся самовпевнений голос над головою.

Перед нами виросли двоє хлопців. Один із них був тим самим рудим драконом, із яким Асторія вже встигла полаятись у їдальні.

— Дівчата, а ви взагалі знаєте, куди приїхали? Це ж академія бойових драконів, а не інститут шляхетних дівчат, — гиготнув його брат, безцеремонно розглядаючи нас. — Видаватимемо вам фартушки замість броні, щоб крильця не забруднили, га?

— Заткнися, — миттєво спалахнула Асторія, підхоплюючись із колоди. — Тобі мало було в їдальні?

— Ой, яка грізна малеча, — рудий театрально приклав руку до серця. — Давай знайомитися. Я — Марк. А це мій брат, Жак. Ми тут, щоб показати вам, як розважаються справжні хижаки.

Тим часом натовп навколо взагалі збожеволів. Хтось улаштував розвагу: дракони почали стрибати через палаюче багаття. З кожним успішним стрибком вигуки ставали гучнішими, а коли один із хлопців не розрахував сили й ледь не гепнувся просто в розжарене вугілля, його просто витягли за шкірки під загальний регіт.

— Дівчата, ходімо звідси. Час повертатися в кімнату, — тихо, але наполегливо сказала я, смикаючи подруг за рукави.

Але було пізно. Марина, яка вже добряче захмеліла від принесеного алкоголю, повністю проігнорувала мої слова. Вона вже стояла впритул до Марка, свердлячи його шаленим поглядом. На зауваження якогось хлопця щодо «жіночого місця на кухні» вона видала таку триповерхову триаду, що навколо навіть притихли.

— Ти думаєш, якщо в тебе руда макітра, то ти найрозумніший? — прошипіла Марина, тицяючи пальцем у груди велетню. — Та я тобі, півню, ліве крило на вуха натягну! Я наваляю тобі так легко, що ти й пискнути не встигнеш!

Натовп навколо вибухнув свистом і криками. Драконяча кров вимагала видовищ, і всі миттєво почали підбурювати їх до бійки.

— Давай! Бийтеся прямо зараз! Покажи їй! — кричали з усіх боків.

Раптом кремезний хлопець із темно-зеленими крилами погодився. На його губах заграла хижа, неприємна посмішка.

— Дами вперед, — знущально кинув він, звільняючи простір.

Усі присутні миттєво розступилися, утворюючи щільне кільце. Ніхто не хотів пропустити таке шоу.

— Марино, зупинись, ти не в стані! — гарячково прошепотіла я їй на вухо, бачачи, що вона ледь тримається на ногах від випитого.

Та вона лише роздратовано відмахнулася від мене, стаючи в хитку бойову позицію. Асторія поруч зі мною зі стогоном закрила обличчя долонями.

— Перестань, вона ж не готова! Вона п'яна! — відчайдушно звернулася я до хлопця, сподіваючись на залишки його здорового глузду.

Та він лише хижо вишкірився й повів плечима:

— Хто я такий, щоб іти проти бажання дами?

Він миттєво зібрався і став у впевнену бойову стійку. Навколо нас дракони заулюлюкали й закричали ще голосніше, передчуваючи першу кров цього вечора.

Вони почали кружляти, тримаючи дистанцію. Жоден не хотів нападати першим, вичікуючи на помилку суперника.

— Досить танцювати! — не витримав хтось із натовпу. — Бій! Бій! Бій!

Глядачі миттєво підхопили скандування, тупаючи ногами й розпалюючи атмосферу.