Від лиця полковника Гроу

Даріус Гроу

Цей день тягнувся нескінченно довго, висмоктуючи останні сили. Всього дві доби тому ми з Тіберієм ледь втримали черговий шалений напад на наш кордон поблизу сторожової застави Вільбурк. Ті кляті ворожі маги пруть і пруть крізь засніжені ущелини, наче їхні власні життя взагалі нічого не варті. У тому клятому місиві я втратив давнього друга — капітана, з яким ми пройшли не одну компанію. Мені навіть не дали нормально поховати його: довелося поспіхом використовувати дефіцитний портальний кристал, випалюючи залишки власної магії, аби встигнути в Мадаграс на цей бісів відбір першокурсників.

І що я дізнаюся, ледь переступивши поріг академії? На мене офіційним наказом зверху повісили зграю дівок! Я що їм, нянька? Голови б повідривати тим клятим тиловим щурам із міністерства, які, сидючи в теплих столичних кріслах, додумалися до такого експерименту «рівності». Вони хочуть кинути дівчат у це жорнова, абсолютно не уявляючи, що таке справжня війна.

Грозова погода за вікном повністю підтримувала мій паршивий настрій. Небо наче розривалося від моєї власної люті.

Ще вранці, стоячи на оглядовому майданчику, я б не дав і одного відсотка вірогідності, що хоч одна з цих баришень подужає шторм і за кривавими правилами потрапить у ворота. Але мене чекав сюрприз. Одразу три. Особливо та, друга... До абсурду дурне дівчисько, яке ризикнуло власним життям і повернулося за пораненою, але яке ж, чорт забирай, сміливе. І її очі... Коли я дивився на неї на плацу, в глибині моєї пам'яті сколихнулося щось дуже давнє, майже забуте й болюче, але спогад миттєво зник, так і не викристалізувавшись у щось чітке.

Нарешті цей нескінченно довгий день підійшов до кінця. Злива за вікнами мого кабінету перетворилася на глухе шурхотіння крапель по склу. Я налив у склянку міцного напою, важко опустившись у крісло, і поглянув на свого помічника, який нерухомо стояв біля каміна.

— Тіберію, як тобі цьогорічний набір? — глухо запитав я, роблячи ковток.

— Самовпевнені і зелені, генерале, — сухо відчеканив Неро, навіть не повернувши голови. Його чіткий профіль у світлі вогню здавався вирізьбленим із каменю. — Більша половина попроситься додому вже в перший місяць муштри. Чи ви питаєте про когось конкретного?

Я покрутив склянку в руках, спостерігаючи за грою бурштинової рідини.

— Приглядай за дівчатами. Одним оком.

Тіберій ледь помітно насупився, і в його зазвичай спокійному голосі прорізалися жорсткі, залізні нотки:

— Я ні з ким не панькатимуся, сер. Це був їхній добровільний вибір — прийти сюди. Умови для всіх однакові.

— Я й не прошу тебе з ними панькатися, — спокійно відказав я, дивлячись на вогонь. — Просто приглядай.

Неро замовк, демонструючи свою мовчазну згоду виконувати наказ, але я знав, що його внутрішній холод не пом'якшиться ні перед ким. Навіть перед тими, хто мешкає в кімнаті  з квітучими шпалерами.