Перше випробування

Через власні важкі думки я не одразу почула шурхіт чужих крил, а коли нарешті зорієнтувалася — було вже запізно. Хтось нахабно, з усього розмаху штовхнув мене своїм плечем і крилом, наче я була якоюсь невидимкою чи порожнім місцем. Повітряний потік крутонув мене, і я ледь втрималася в повітрі, щоб зі свистом не вдаритися об гострий виступ скелі.

— Ей! Очі роззуй! — крикнула я навздогін нахабі, вирівнюючи політ.

Дракон ліниво притормозив, зробив плавний віраж і озирнувся на мене з гидливою посмішкою.

— Ой, я й не помітив таку маленьку лялечку, — протягнув він зарозумілим, солодким голосом. — Ти що, заблукала, дівчинко? Крамниці для нужденних та подачки на хліб дають на самому краю нижнього міста, а не тут.

Я окинула його швидким поглядом. Сам же цей дракон був одягнений мов той павлін, який щойно втік із пташника. На ньому були занадто обтяжуючі, непристойно білі штанці, яскраво-червоний сюртук із масивними золотими ґудзиками, що сліпили очі, та білосніжні шовкові рукавички. Одразу видно — мамин мазунчик, який ніколи не тримав у руках нічого важчого за келих вина.

— Цирк також в іншій стороні, — дзвінко відрізала я на це зухвальство.

Склавши крила, я стрімко наздогнала франта і з усього маху відпихнула його ліктем у відповідь, аж залізна пряжка моєї торби брязкала. Мабуть, цьому «золотому хлопчику» в його ситому житті взагалі ніхто ніколи не грубив, бо подивився він на мене з таким щирим, диким шоком, наче я щойно нанесла йому смертельну образу на все життя чи плюнула на його парадний сюртук.

Не ставши більше зациклюватися на ньому та витрачати дорогоцінні сили, я відвернулася і нарешті дісталася до місця призначення, важко приземлившись на краю широкого кам'яного плато.

Тут уже юрмилися сотні молодих драконів. Натовп гудів, наче розбурханий вулик. Практично всі навколо були парубками — дужими, високими, нахабними. Я гарячково озирнулася по сторонах і серед цього моря голів нарахувала не більше двадцяти дівчат. Залишалося лише щиро сподіватися, що я помиляюся і хтось іще просто ховається в тіні скель.

Краєм ока я помітила, як на виступ важко приземлився і мій недавній попутник у червоному сюртуку, люто роззираючись довкола в пошуках моєї скромної персони. Побачивши це, я поспішила якнайшвидше розчинитися в галасливому натовпі, ховаючись за ширшими спинами.

Не скажу, що моя поява серед претендентів була сприйнята добре. Навпаки. Лише за ці перші пару хвилин, поки я проштовхувалася ближче до центру, я встигла почути з десяток непристойних, брудних пропозицій та пару відвертих погроз, вони радили мені крутитися на п'ятах і йти додому, поки крила цілі.

Ага, розбіглася! Вже біжу і спотикаюся. Стільки пройти, залишити сім'ю, щоб злякатися кількох півнів?

Я роззиралася по сторонах, намагаючись зрозуміти, що взагалі тут відбувається. То де тут записуватися в цю кляту академію? Чому ми всі просто стовбичимо на порожньому камені, як стадо овець?

Хмари тим часом над нашими головами ставали все темнішими, майже чорними, важко нависаючи над плато. Вітер піднявся холодний, шорсткий, і на мою щоку впали перші важкі краплі — почав накрапати дрібний, неприємний дощик. 
Раптом над плато прокотився такий потужний, оглушливий рев, що камінь під нашими ногами завібрував, змусивши тих драконів, які стояли ближче до краю, у паніці відступити. Просто на нас із грозових хмар на шаленій швидкості летів велетенський чорний дракон. У мене перехопило подих: тут, на забитому натовпом плато, йому просто не було де приземлитися, він мав розчавити нас своєю масою! Проте, коли до зіткнення залишалося буквально кілька метрів, повітря навколо нього спалахнуло магічним сизою напругою. Дракон на льоту трансформувався в людську подобу і з суто театральним ефектом ступив ногами на камінь, залишивши за своєю спиною величезні, чорні, мов смола, крила широко розкритими.

Потоки холодної зливи, яка саме в цю мить стіною обрушилася на гори, миттєво намочили його темне волосся. Пасма цього загартованого роками чоловіка дико грали з вітром. Через усе його обличчя, від краю лівого ока і до самого кутика губ, проходив глибокий, потворний шрам, а вся його впевнена, владна постава без слів говорила, що з цим чоловіком жарти погані.

— Генерал Гроу... — прокотилися натовпом приглушені шепотки, у яких відчувалося майже релігійне благовоління та страх.

У мене в самої затряслися піджилки, коли я побачила цю легенду на власні очі. Його знали всі. Можливо, саме завдяки стратегічному генію та жорстокості цього дракона наш народ досі тримався й боровся в цій кривавій війні. Він був живим символом, який тримав бойовий дух усього драконячого люду.

Генерал повільно пройшовся по нас своїм важким, наче свинець, поглядом. Спалах блискавки на мить вихопив з темряви його суворе обличчя. Мені здалося, що на кожній дівчині в натовпі його очі затримувалися на долю секунди довше, ніж треба — з якимось особливим, скептичним прищуром.

— Я прилетів нагадати вам, що слабким не місце на війні, — його низький голос легко перекривав гуркіт грому, що прокотився над ущелиною. — А в цій академії — і поготів. Вас тут зібралося більше п'ятисот, але ми приймемо лише найкращих. Двісті перших драконів, які зуміють минути ворота, стануть курсантами. Поблажок від нас не чекайте, бо ворог на полі бою вас не пожаліє. Ваш шлях — через цей гірський прохід.

Він різко вказав рукою ліворуч від себе, і я буквально застигла від жаху. Це був вузький, звивистий прохід між гострих, мов бритви, зубців скель. Якщо туди одночасно, підганяючи один одного, полетять п'ятсот голодних до перемоги драконів — кривавих травм не уникнути. Про те, щоб повністю розправити крила, не могло бути й мови. Тут хоч би взагалі їх не поламати об каміння! Спантеличеною і наляканою була не лише я, але висловити хоч якесь заперечення грізному генералу не наважувався ніхто.

— Я чекатиму на вас на тому кінці шляху, — холодно посміхнувся Гроу, піднімаючи руку. — За моєю командою... Старт!