Розділ 15

Ранок зустрів їх холодом і тишею.
Повітря пахло попелом, хоча вогню вже давно не було.
Каель стояв на вершині скелі, вдивляючись у горизонт — там, де небо темнішало, ніби сама темрява знову рухалася до них.

Аліана прокинулася пізніше. Її тіло було стомлене після зцілення, але всередині — дивне відчуття спокою.
Вона підійшла до нього, зупинилась поряд.
— Ти не спав, — сказала тихо.

— Не можу, — відповів він. — Вітер змінив напрям. Вони знайшли нас.

Її серце стиснулося.
— Хто?

— Вартові Мірель. І… хтось гірший.

Каель не зводив очей із неба. Його крила легенько тремтіли від вітру.
— Я відчуваю їхню магію. Вона холодна, як смерть.

Він повернувся до неї.
— Нам треба йти. Зараз.

---

Вони вирушили вниз, через ліс.
Повітря стало густішим, наповненим тріском енергії — щось у світі прокидалося.
Дерева шуміли, мов попереджаючи. Кожен крок лунав глухо, наче земля вже знала, що скоро буде залита кров’ю.

— Куди ми йдемо? — спитала вона.

— До межі людського світу, — відповів він. — Якщо перетнемо її, у нас буде шанс.

— А ти? — вона зупинилася. — Ти ж не зможеш залишитись там надовго.

Він усміхнувся — гірко, тихо.
— У мене залишився тільки цей шанс. І ти.

Аліана глянула в його очі — там уже було рішення. Безстрашне. Без повернення.

---

Коли сонце піднялося вище, над лісом пролунав перший крик.
Гострий, нелюдський.
Каель різко обернувся.
— Вони тут.

З неба падали фігури — фейрі з чорними крилами, у срібній броні.
Повітря завібрувало, земля здригнулася.

Каель витягнув меч.
Його крила розкрилися з шелестом, наче буря.
— Біжи, — кинув він.

— Ні, — її голос став сталевим. — Я не залишу тебе.

І тоді навколо неї спалахнуло полум’я.
Аліана підняла руки — її сила рвонула назовні, утворюючи палаюче коло.
Ворогів відкинуло назад.

Каель глянув на неї — і в його очах спалахнула гордість.
— Ти стала сильнішою.

— Я навчилася від тебе, — відповіла вона.

---

Вони билися разом.
Він — крилами й сталлю, вона — вогнем і світлом.
Повітря гуло від магії, земля дихала жаром.

Але потім — новий спалах.
Із тіні вийшла постать, обгорнена чорним плащем, із очима, що світилися білим.
Каель застиг.
— Верховний володар Тіней…

— Ти забрав те, що було моїм, — промовив незнайомець. Голос його був, мов тріщина у світі. — І тепер віддам тільки попіл.

Аліана зробила крок уперед, але Каель зупинив її рукою.
— Іди, — прошепотів. — Ти мусиш вижити.

— Ні, — її голос зірвався. — Якщо ти впадеш, я впаду з тобою.

Він глянув на неї востаннє — і усміхнувся.
— Тоді разом.

І світ знову вибухнув полум’ям.

---

Коли пил осів, земля була всіяна попелом і пір’ям.
Аліана стояла на колінах, притискаючи його до себе.
Каель дихав уривчасто, його крила пошматовані.
— Не смій закривати очі, — прошепотіла вона, стискаючи його руку.

Він дивився на неї — і навіть у смерті його погляд був спокійним.
— Ти — мій вогонь, — прошепотів. — Не дай йому згаснути.

І тоді небо загриміло.
Перші краплі дощу впали на землю, змішуючись із кров’ю.
А десь далеко — пробуджувався новий світ.