Розділ 5

Світ фейрі був надто прекрасним, щоб бути справжнім.
Кожен камінь у Дворі Ночі світився зсередини, кожна квітка дихала ароматом, здатним збожеволіти, а небо тут ніколи не ставало світлим — лише переливалося від синіх до фіолетових тіней, мов живе полотно.

Аліана йшла за Каелем довгими коридорами замку. Її босі кроки лунали, ніби серцебиття в порожнечі. На ній була темна сукня, легка, як подих, — не людська робота, не тканина, а магія.
І все ж вона відчувала себе чужою.

Кожен погляд придворних фейрі різав, як лезо.
Вони шепотіли, схиляючи голови, коли Каель проходив повз, але в їхніх очах блищала відраза — не до нього, до неї.

— Смертна у Дворі Ночі, — прошепотіла одна фейрі, з усмішкою, гострою як ніж. — Які часи настали, командире…

Каель зупинився.
— Обережно, Лісса, — його голос був тихий, але в ньому відчувався метал. — Вогонь не завжди горить там, де ти його чекаєш.

Жінка відступила, але її усмішка не зникла.

Аліана ковтнула. Вона відчувала, як страх і злість стискають груди.
— Вони всі ненавидять мене.
— Вони ненавидять усе, що не можуть контролювати, — відповів Каель.

Вони вийшли на балкон. Звідси відкривався вид на долину — море тіней, де світилися срібні ріки, мов жили самої землі.
— Це місце… воно живе, — прошепотіла вона.
— Воно пам’ятає, — сказав Каель. — І ніколи не забуває, кому належить.

Вона подивилася на нього.
— І кому ж?

Його погляд зустрів її — і в ту мить вона побачила щось дивне: не холод, не зверхність, а втому.
— Тим, хто достатньо сильний, щоб пережити його темряву.

Між ними зависла тиша — густіша за ніч.
Аліана раптом відчула, що ця темрява тягнеться до неї, визнає її. І десь глибоко — їй стало страшно не від неї, а від того, що вона відгукується.

---

Тінь промайнула на сходах — посланець. Він упав навколішки перед Каелем.
— Мій командире, — прохрипів він. — Посланець зі Світлого Двору. Вони знають про смертну. Вимагають побачення з нею.

Каель застиг.
Його крила розгорнулися — темні, могутні.
— Ніхто не забере її без моєї згоди, — сказав він.

Аліана дивилася на нього, і вперше в її серці з’явилася іскра — не страху, а довіри.