Розділ 3

Вогонь снився їй знову.
Він горів у її венах, у подихах, у спогадах. Голоси шепотіли крізь жар — про світ, який колись упав у полум’ї, про дівчину, чия душа була ключем до рівноваги.

Аліана прокинулася, коли щось гулко впало за вікном. Вітер ревів над замком, небо пронизували чорні блискавки — магічна буря, сказали б фейрі. Але вона відчула в ній щось інше. Поклик.

Вона вийшла на терасу, босоніж, холод каменю пробивав до кісток.
І побачила його.

Каель стояв посеред бурі, крила розгорнуті, меч у руці. Його очі світилися, як сталеве полум’я. Навколо нього билися істоти — темні, схожі на дим і тіні, створіння з потойбіччя.

Без жодного слова він розрубував їх, рухаючись з холодною, майже нелюдською грацією. Кожен його удар — як поезія смерті.
Але їх було забагато.

Коли одне з чудовиськ рвонула до нього з боку, Аліана крикнула:
— Обережно!

Вона не встигла подумати. Просто підняла руку — і світ навколо спалахнув.

Полум’я вирвалося з її долоні, яскраве, золоте, живе. Воно обплело істот і перетворило їх на попіл, що розвіявся вітром.

Каель обернувся.
Його погляд — не гнів, не подив, а щось глибше. Страх.

— Ти не мала цього робити, — прохрипів він. — Цей вогонь… він не просто частина тебе. Він вибрав тебе.

Аліана зиркнула на свої руки — шкіра світилася, немов крізь неї пробивалося сонце.
— Я не розумію…
— І краще б ти ніколи не зрозуміла, — сказав він тихо, майже з болем. — Бо за таку силу платять кров’ю.

Він зробив крок ближче, і буря стихла, ніби сама ніч підкорилася йому.
— Ти зміниш цей світ, Аліано. Але спершу він спробує тебе зламати.

Її серце калатало, як ніколи.
Вона хотіла відповісти, крикнути, втекти — але замість цього сказала лише:
— Нехай спробує.

Каель посміхнувся ледь-ледь — уперше. І та посмішка була небезпечною, мов полум’я на пороховій дорозі.