ГЛАВА. СПІЛЬНИЙ ДІМ І ПРОМОВА

Великий зал спального дому, наполовину оформлений в ангельському стилі, наполовину темний з елементами червоного та чорного, зустрічав мешканців після битви. Високі арки прикрашали мармурові стіни, над ними висіли канделябри із палаючими кристалами, які м’яко освітлювали кімнату. Ковані ліжка, біло-чорно-червоні, стояли рівними рядами, а у вазах на столах розквітли чорні та червоні троянди з ліліями, що надавали приміщенню незвичної атмосферної величі.
Ангели й падші стояли разом, обмінюючись поглядами. Ніхто більше не був маріонеткою Творця; кожен відчував власну волю і силу. Тиша наповнювала залу, коли Праведна крокнула на подіум, піднявши руки, аби їх бачити.
— Ми пережили хаос і темряву, — почала вона, її голос лунав впевнено, але ніжно. — Ми були під контролем, і нам нав’язували чужу волю. Але тепер… ми самі. Ми самі вирішуємо, ким бути і що творити.
Падший демон стояв поруч, його темна аура тепер не пригнічувала, а змішувалася зі світлом — символом нового початку. Його погляд проходив по всіх присутніх, і його голос, глибокий і спокійний, додав сили словам Праведної:
— Свобода коштувала крові, страждань і руйнувань. Але тепер ви — не просто ангели чи падші. Тепер ви — істоти з власною волею. Світ більше не належить законам одного Творця. Світ належить нам усім, і ми будемо творити його разом.
Тиша наповнила залу, і кожен присутній відчув відповідальність і силу в цих словах. Ангели і падші кивнули, а їхні погляди говорили без слів: тепер вони — єдине ціле, і попереду — новий шлях, де влада, порядок і хаос визначаються не чужими законами, а їхнім власним вибором.
Праведна підвелася вище, і на мить їхні погляди зустрілися з поглядом падшого демона: телепатичний зв’язок між ними не був уже про контроль або боротьбу, він став знаком довіри і взаємоповаги.
— Починається новий час, — сказала вона тихо, але впевнено. — І ми його пройдемо разом.
Темрява і світло, ангели і падші, страх і сила — усе об’єдналося в цьому залі, як символ нового початку. І вперше за довгі віки місто відчуло себе справді живим, а його мешканці — вільними.