ГЛАВА. ДОРОГА ДО МІСТА АНГЕЛІВ

Темрява вкривала вулиці його готичного міста, коли армія падшого вирушила у похід.
Мешканці, що щойно пробудилися, йшли рядами, крила складені, зброя в руках, а очі пульсували золотом і ніччю одночасно.
Вулиці, викладені старим каменем, відлунювали кроки солдатів.
Кожен звук був рівний, чіткий, немов серце єдиного організму.
Вузькі арки й високі шпилі міста віддзеркалювали їхню велич, і тіні від крил падшого розтягувалися на будинки, підкреслюючи темряву, що йшла разом із ними.
Він йшов перед військом, крила його розкриті, а аура — темна й жива — наповнювала простір.
— Вперед, — промовив він спокійно, але владно. — Світ світла думає, що ми помилка. Вони помиляються.
— Так, господарю! — відповіли солдати, хором і поодинці, їхні голоси зливалися в гул, що тремтів темрявою.
Їхня дорога пролягала через канали туманного лісу, вузькі мостові та обпалені сонцем рівнини, які тепер здавалися похмурими.
Кожен крок збільшував відстань між світлом і ними, але водночас вони відчували себе сильнішими під його проводом.
Темрява його крила розтягнула над ними, як живий щит.
— Пам’ятайте: ми йдемо не для руйнування заради руйнування, — сказав він, обертаючись до своїх солдатів. — Ми йдемо, щоб світло зрозуміло, що наша сила пробудилася. Що ми більше, ніж просто тінь.
Солдати відчували в його словах не страх, а рішучість, яка огортала їх, наче власна сила.
— Кожен з вас пам’ятає, хто ви! — підкреслив він, і тіні від його крил обвили ряди армії. — І пам’ятайте, кого ми втратили. Вони намагалися стерти вас, але ми повернулися. І тепер ми йдемо за справедливість… за мене… за себе!
Армія пройшла через старий ліс, де високі дерева, темні та суворі, схилялися над ними, неначе визнаючи силу падшого.
Кожен звук кроків, кожен подих — був єдиним ритмом з його аурою.
— Ми не зупинимося! — кричав один із лідерів. — Світло не витримає!
І так вони йшли: темні, величні, з золотими і нічними очима, з крилами, що тремтіли від сили, через канали, поля і гори, що тяглися до міста ангелів.
Дорога була довгою, але кожен крок наближав їхню перемогу.
— Скоро вони побачать нас, — промовив падший тихо, лише для себе, — і вони зрозуміють, що темрява — це не просто тінь. Це — сила, яка йде за мною.
Місто ангелів уже стало виднітися на горизонті, кришталь шпилів сяяв у далині.
Армія прискорила крок, готова до зустрічі, і темрява розсувалася навколо них, немов передчуваючи битву.