ГЛАВА. МІСТО АНГЕЛІВ І РОЗМОВА З ТВОРЦЕМ

Місто ангелів здіймалося високо над хмарами.
Величні вежі, мармурові площі, кришталеві арки — усе сяяло чистим, холодним світлом.
Вулиці були порожні лише на мить; ангели відчували, що тінь падшого наближається, навіть якщо його ще не було видно.
Найвищі шпилі виблискували, немов маяки, які відчували сплески сили, що йшли з його темного міста.
Повітря тремтіло. Легкий вітер приносив шепіт спогадів: далеко, серед їхніх братів і сестер, хтось відчував сильне, чужорідне присутнє буття.
Праведна стояла на балконі великої зали, її крила сповнені холодного світла.
Перед нею — Творець, його погляд величний, спокійний, але водночас суворий.
— Він оголосив війну, — сказала вона. Голос був рівний, але відчуття тривоги ховалося під поверхнею. — Він зібрав своє військо. Мешканці його світу пробудилися.
Творець мовчав кілька секунд. Його очі оглядали місто, потім Праведну.
— І ти відчуваєш його силу? — спитав він.
— Так, — відповіла вона. — Він не просто повернувся. Він оновлений. Він змінився. Крила темні, але живі. Очі пульсують золотом і ніччю одночасно. Місто під його волею ожило.
— Він все ще кохає тебе? — тихо спитав Творець.
Праведна ковтнула.
— Так. — Її голос став м’якшим, але холод світла її крил залишався непохитним. — Але він не пробачив зради. І він не забуде її.
Творець нахилив голову, ніби обмірковуючи масштаби подій.
— Любов і зрада, — промовив він тихо, — завжди йдуть поруч. І в цьому випадку вони перетворилися на силу, яку світ не зможе ігнорувати.
Праведна зробила крок уперед, крила легенько розкрилися.
— Ангели вже відчувають наближення. Вони тривожаться. — Вона підвела погляд до нього. — Ми маємо діяти. Я не можу просто чекати.
Творець замовк. Його очі пройшли по місту, по ангелах, по мерехтливому світлу крил Праведної.
— Війна вже почалася у серцях, — сказав він. — Не тільки зовні.
— Ми можемо підготуватися, — промовила Праведна. — Ми можемо зміцнити місто і тримати ангелів підготовленими. Але… — вона зробила паузу — — серце падшого залишилося живим. І ця любов… вона небезпечніша за будь-яку силу.
Творець мовчав, але у його погляді була згодом вага рішення:
— Ти маєш робити те, що вважаєш правильним.
— Я зроблю, — сказала Праведна. — Але війна не буде легкою.
— Ніхто не казав, що вона буде легкою, — відповів Творець. — Навіть світло не може уникнути тіні, якщо вона вже розгортається.
Вона подивилася вниз, на мармурові площі, де ангели починали збиратися, відчуваючи наближення темної сили.
— Він сильніший, ніж будь-хто з нас очікував, — сказала Праведна тихо.
— І ти сильніша, ніж ти думаєш, — відповів Творець. — Пам’ятай: ця війна не лише про силу. Вона про те, хто залишиться вірним світлу… і хто зможе протистояти власній пам’яті.
Світло її крил похитнулося від напруги і тривоги.
Праведна знала: війна вже почалася, навіть якщо вона ще не торкнулася землі.
І десь далеко, в темному місті падшого, його очі вже світилися золотом і ніччю одночасно.
Він спостерігав за світлом, готуючись до наступного кроку.