ГЛАВА. ПРОБУДЖЕННЯ МЕШКАНЦІВ

Тінь розсілася по вулицях міста, коли він ступив на його площу.
Місто, яке він створив у пам’яті, але яке ніхто не пам’ятав, тепер дихало його енергією.
ГОТИЧНЕ МІСТО
Кам’яні будинки піднімалися високо, гострі дахи і арки впліталися один в одного, мов в’язь тіней.
Вікна були великі, ренесансні, із витонченими рамами та скляними вставками, через які не просвічувало світло, лише тьмяний відблиск.
Вулиці вузькі, викладені каменем, який був шершавим під ногами.
Ліхтарі, що не горіли, залишали довгі, химерні тіні.
Всюди відчувалася таємниця, яку він створив: вона кружляла між арками, лягала на площі, огортала каналами, які текли темною водою, відбиваючи небо.
Скульптури ангелів і істот стояли по краях площ, багато з них були зламані або потріскані, немов пам’ять про минуле вже стерлася.
Але вони ще відчували його присутність — і це робило їх живими.
Місто дихало готикою і ренесансом одночасно: величні фасади, арки, колони і скульптури — але все було похмурим, мовби світло боялося проникати сюди.
Навіть повітря пахло металом і старим каменем, сумішшю часу і забуття.
ПРОБУДЖЕННЯ
Він пройшов вулицею.
Люди почали прокидатися.
Перший — старий коваль. Його руки тряслися, він не знав, хто він і чому камінь ковадла відчуває тепло його дотику.
— Він… він повернувся, — прошепотів коваль сам собі.
Далі — діти, які гралися на площі.
Вони дивилися на нього з сумнівом, наче пам’ять прокидалася, але була не повною.
— Хто ти? — спитав один, голос чистий, але сповнений страху.
— Я той, хто створив цей світ, — відповів він спокійно. — І зараз він належить мені знову.
Його присутність розтікалася містом, змушуючи його мешканців відчувати те, що вони давно забули: сміх, сльози, дотики, вибір.
Кожен крок його крилами залишав легкий тремтливий відблиск на дахах, на бруківці, на воді каналів.
Місто пробуджувалося, наче великий організм, який нарешті знову впізнав свого творця.
Його очі обійшли місто.
— Ви пам’ятаєте… — сказав він тихо. — Не все. Не одразу. Але скоро ви згадаєте все.
І темрява навколо містилася і пульсувала разом з його силою.
Готичні вежі, ренесансні колони, тіні скульптур — усе оживало разом із його відродженим світом.
Він стояв посеред площі, а місто трималося на його присутності.
Поступово, крок за кроком, воно повертало своїх мешканців.
І війна, яку він оголосив Праведній, уже починалася — але ще не у зовнішньому світі.
Вона починалася тут, у серці його темного міста, серед людей і тіней, які тепер пам’ятали його лише частково, але досить, щоб відчути силу.